Останньою краплею була фраза мами – у нас вже є внуки, нам більше не треба.

Нас в сім’ї двоє – є ще старший (на 12 років) брат. Якщо він був улюбленцем батьків, то я була правою рукою мами, яка займалася будинком, готуванням, прибиранням. Ні, з батьками у нас завжди були дуже теплі стосунки, просто мама народила мене пізно, практично відразу занедужала, і весь дім був на мені.

У 15 років я поступила в училище, щоб швидше вийти на роботу і допомагати батькам. Після училища вступила на заочне навчання в університет, на бюджет. Часу на відносини у мене не було взагалі – училище та університет закінчила з червоними дипломами, весь цей час займалася навчанням, роботою, домом, мамою.

Було навіть таке, що в якийсь момент батько почав прикладатися до оковитої, у нього з’явилася інша жінка з двома дітьми, всі гроші з його зарплати йшли туди. Я тоді утримувала всіх, працювала, вчилася.

Читайте також Так склалося в моєму житті, що мені прийшлося доглядати за власною свекрухою.Я мовчки виконую всі прохання свекрухи.

З такими справами у мене дійсно не було часу на відносини. І ось нарешті я зустріла людину, яку дійсно полюбила. У минулому році ми одружилися, батьки начебто були раді, тим більше мені вже 36 – ніби й сім’я потрібна, і діти.

У нас з батьками спільна квартира, отримували її ще за радянських часів, на дідуся, маму з татом і мене. Приватизували її на двох з мамою. Чоловік приїхав жити до мене, так як мамі потрібна цілодобова допомога.

І якщо початок життя разом був нормальним, то зараз почалося щось не зрозуміле. Батьки відчули, що моя увага дістається не тільки їм, та й з грошима стало складніше – ми влізли в кредити, купили машину, холодильник, кухню, сучасну техніку, зробили ремонт у всій квартирі. Брат давно живе своїм життям, у нього дружина, двоє дітей, і він ніколи в житті нам не допомагав.

Мама вимагає вигнати чоловіка, не пояснюючи це нічим, крім того, що «він нам не потрібен, він тебе в борги вганяє». З урахуванням того, що всі борги з’явилися для того, щоб нам всім стало краще жити. Батько каже, що квартира належить їм, а чоловікові тут робити нічого (хоча отримували ми її на всіх, якби не було мене, у них була б одиничка). З’їхати ми поки не можемо, та й чесно – чому я повинна з’їжджати зі свого власного житла? Чому я не маю права пожити хоч трохи для себе?

Останньою краплею була фраза мами – у нас вже є внуки, нам більше не треба. А нічого, що це у них є онуки, а в мене немає дитини? Все життя жила для них, чому не можу пожити трохи для себе? Зараз питання стоїть вже про те, щоб і я збиралася, йшла разом з чоловіком з «їх квартири».

Вже були думки продати свою частину, але батьки тиснуть на совість, що я ніякого відношення до неї не маю. Мама кожен день влаштовує показові концерти. Чоловік теж іноді зривається, але зазвичай збирається і їде до своєї мами, не хоче сваритися. А я хочу жити з ним! Як бути вже не знаю. Невже я не заслужила хоч трохи щастя для себе?