Пенсію Лідія Павлівна не бачить. Навіть тієї частини, яка залишається після відрахувань по боргах за комуналку.

Лідія Павлівна пенсії своїй не бачила вже багато років, і коли про це розповідає – плаче. Обличчя в неї давно нагадує печене яблуко, асльози дрібні, і губляться в глибоких зморшках.
– Скаржиться вона, коли приїжджає в гості до моєї мами. Але в будинок для людей похилого віку їй не світить. Тому що там треба платити – хоча б своєю пенсією.

А пенсію Лідія Павлівна, як я вже говорила – не бачить. Навіть тієї частини, яка залишається після відрахувань по боргах за комуналку. Донька не працює, а чоловік дочки копійки отримує, ось Лідія Пална і підгодовує всіх… Зате вона мати правильна! Як сина з донькою ростила, так до цього часу і не кинула. Живуть навіть не за перегородкою, а один у одного на головах. У двокімнатній «хрущовці» – дочка з чоловіком і дітьми, син розведений, і вона, стара пенсіонерка.
Мати – не якась там зозуля, що не вирушила на старості років гріти свої кістки на берегах якої-небудь дешевої Болгарії, залишилася допомагаючи своїм діточкам. Житлом їх забезпечила хоч якимось, в тісноті все, та не в образі.
Краса адже, дива? Щастя, та ще по повній програмі!
Щастя такого ворога – так побільше, побільше.

Читайте також Не судитися ж мені з рідною матір’ю через житло!

Я коли думаю про дітей Лідії Павлівни, і ще про сотні тисяч таких діточок по всій країні, мене бере… ні, не злість. А якесь гірке здивування.
Як можна такими бути інфантильними і безсовісними? Доки можна думати, що батьки їм по життю повинні?
Виріс, вивчився – і вперед, у доросле життя.
Коли сина Лідії Паілівни дружина виставила – куди його? Або сина на кухні селити, або самій на цю кухню переїжджати!
Тому як у великій кімнаті дочка з чоловіком і двома онуками.
У так званій «залі» хрущовської квартири, де, власне, і одній людині розвернутися важко. А спальня там, в якій мешкає Лідія Павлівна, більше схожа на комору (іноді мені здається, що вона коморою і замислювалася).

Але і спальню втратила, так, сину віддала. Мати ж!!! На моє різку пораду – образилася. Дати стусана всі1 ці1 компанії, а не віддавати останні копійки їм – образилася ще більше. Мовляв, споконвіку жили великими сім’ями, по кілька поколінь жили. Ну, а потім шарманку завела – хоч би в будинок для людей похилого віку вже віддали, там би хоч відпочила. Дивно все це.
Висновок простий, але мало кому сподобається: виросло дитятко? Вперед, нехай штурмує життєвий Олімп подалі від батьків.
Допомога – одне, а тягнути на шиї – вже вибачте. Навіть батьки заслуговують відпочинку.