Після першого шлюбу я перестала довіряти чоловікам

Так склалося, що я була двічі одружена. Від першого шлюбу   дочку, але життя з першим чоловіком не склалося і ми розлучилися. Так в житті буває.

Ми з колишнім чоловіком жили на  квартирах, а після розлучення з дочкою переїхали в гуртожиток – кімнату мого діда. Він зійшовся з однією бабусею, поїхав жити до неї, і ось переписав на мене своє житло. Кімната крихітна, кухня і санвузол спільні з сусідами, але це було краще, ніж повертатися з дитиною до мами.

Коли доньці виповнилося п’ять років, я познайомилася з одним чоловіком на роботі. Ні, він не колега, а клієнт: недавно став спадкоємцем квартири і оформляв у нас папери. Я тимчасово працювала діловодом, влаштували по блату без освіти: розбирати і складати документи, копіювати їх і роздруковувати.

Читайте також Жінка намагалася догодити свекрусі. Тільки чим більше вона намагалася, тим більше невдоволення викликала.

Потім у мене виникли непорозуміння з начальником, я пішла з роботи, але суть не в цьому: просто особисте життя почало налагоджуватися. Микита в мене дуже закохався, та й мені він теж припав до душі. А тут ще перспектива з житлом, правда, маленька двокімнатна квартира, але все ж! Заміж покликав, та ще й з дитиною, хороший варіант. Ми з донькою переїхали до нього, а свою кімнату в гуртожитку здали.

Розписалися практично відразу після переїзду. Весілля не гуляли, хотіли з друзями в ресторані посидіти (дитину на няню залишити), але у дочки почалося невелике нездужання, тому відзначили вдома вчотирьох зі свідками. А куди всіх запрошувати? Квартира невелика, і найголовніше – в ній не було ремонту, соромно когось привести.

Ось через цей ремонт і почалася вся історія. Я на той час влаштувалася на роботу в супермаркет, чоловік теж працює, плюс ще дохід від здачі квартири і плюс аліменти на дочку. На життя цілком вистачає навіть з хвостиком. Чоловік вирішив робити ремонт. Але я йому запропонувала інший варіант: «Давай продамо мою кімнату, твою квартиру і візьмемо щось побільше, в новобудові?». Але він не підтримав цю ідею.

Його пояснення, в тому, що він не хоче нічого міняти, було просте: «Це нормально, що у кожного є свій кут. Тим більше в наш загальний дохід йде оренда від гуртожитку. Та й квартира від батьків мені дорога як пам’ять. Я не збираюся з тобою розлучатися, але я думаю, поки нам двокімнатної квартири на трьох цілком вистачає! Тому давай будемо робити ремонт».

Я йому сказала: «Роби! Але на мене і на мої фінанси навіть не розраховуй! Це не моє житло, я не знаю, як у нас складеться життя, я зараз буду вкладатися в твою квартиру, а потім ти нас виженеш!». Ну хіба не логічно? Хіба я не права?

Він дуже образився, промовчав, почав робити ремонт у всій квартирі. Так, на їжу і рахунки ми складаємося обоє, але залишилися свої доходи я відкладаю по чуть-чуть, а він платить за ремонт. Поруч з нашим супермаркетом є великий будівельний магазин, і він просить іноді купити якісь дрібниці: запчастини до сантехніки, фарбу тощо.

Я погоджуюся, але з умовами, що він відразу поверне мені гроші. Іноді мені ставати соромно: наприклад, кімнату моєї дочки він робить дуже красиво і по-дівочому затишно. Совість гризе, але я стою на своєму, хоча мене навіть моя мати дорікає в такій бездушності – каже, що чоловік хороший, жити будете, а я не правильно себе поводжу. Може дійсно я не права? Але я трохи боюся втратити все.