Пізніше мій чоловік почав відчувати втому, задишку і біль в області серця. Виявилося, що потрібна операція. Дорого вартісна.

Ми з чоловіком одружилися ще зовсім дітьми. І ні, ми не чекали на первістка на весіллі. Наше одруження – це був результат великого чистого та щирого кохання двох людей.

З дітьми не спішили. Спочатку ми здобули вищу освіту. Весь цей час ми працювали, не покладаючи рук. Вперто, твердо і рішуче йшли до своєї мети. Оскільки ми обоє із села, то нашою мрією була купівля квартири у місті.

Через шість років ми накопичили на власне житло. Придбали ми трикімнатну квартиру у старому будинку і з жахливим ремонтом. Старалися обоє і вичистили весь мотлох з неї. Прибрали. Помалювали підлогу, вікна і стіни. Провели тотальну чистку меблів, які залишилися від попередніх власників і почали так жити. Грошей на ремонт чи на меблі у нас не було.

Через місяць ми дізналися, що чекаємо на сина. Ще через два роки у нас появився другий син.

Чоловік багато працював, їздив на заробітки до Росії. Ми зробили ремонт і купили нові меблі і техніку. Діти пішли до школи.
З часом ми придбали у нашому дворі гараж і біля нього маленькі три грядки. А там і авто.

Діти виросли, закінчили навчання і створили власні сім’ї. Старший син переїхав до іншої області з дружиною. Ми допомогли їм придбати власне житло. Потім настав час молодшого сина. Він знайшов хорошу дівчину і також відгуляв весілля.

Ми з чоловіком за той час зробили надбудову над нашим гаражем, і таким чином його розширили і огородили. Вийшло так, що на першому поверсі був гараж для авто і санвузол, а на другому дві житлові кімнати і маленька кухня. Ми з чоловіком оселилися там.
Молодшому сину віддали нашу квартиру.

Читайте також Коли бабусі не стало, моє життя остаточно втратило всі барви.

Все було добре. Ми були щасливими і закоханими, хоча вже й кілька разів бабусею і дідусем. Пізніше мій чоловік почав відчувати втому, задишку і біль в області серця. Виявилося, що потрібна операція. Дорого вартісна. Ми всі разом ламали голову де брати гроші на дороге лікування і реабілітацію. На моє здивування молодший син з невісткою, запропонували продати свою квартиру яку ми їм подарували і витратити ці гроші на лікування батька. Старший син теж додав певну частину. В результаті мого чоловіка успішно прооперували

Минуло навіть кілька років після операції чоловіка i як син з невісткою переїхали до нас в одну із кімнат. Все йшло добре, ми жили тісно але весело. Мені все ще було дуже незручно перед сином, що йому довелося продати нами ми ж подаровану квартиру. I стали разом збирати їм на нове житло і знову купили, невеликий, але власний кут.

Ми з чоловіком знову залишилися самі вдома. Спочатку нам було сумно. Ми ж звикли, що кожного ранку маленькі ніжки онуки прибігали до нас, заскакували на ліжко і не давали нам спати. Вечори ми проводили за іграми і читанням книг. А тепер у нас дуже тихо і монотонно.

Хоча, так лише шість днів на тиждень. Тому що кожної неділі діти приїжджають до нас смажити шашлики, покататися на гойдалці і просто побесідувати за чашкою кави. Досить часто два сини проводять вихідні із нами, в такі дні хочеться співати. Маленькі ніжки чотирьох онуків бігають, веселяться і затоптують мої квіти і газон. А ми з чоловіком стоїмо, обнявши один одного і насолоджуємося цією гармонією швидкоплинного життя.

Хіба потрібно ще щось для щастя? Основне, що всі живі, здорові та поруч одне біля одного.