Порадившись із дружиною, вирішили, що не треба давати надію батькам, про переїзд до нас. Я не потягну велику сім’ю, і в першу чергу, потрібно думати про своїх дітей.

В молоді роки я, разом зі своїм другом поїхали на заробітки в Італію. Думав, зароблю грошенят, повернусь додому, одружусь. Але вийшло інакше. Додому я не поїхав. Зустрів своє кохання там в далекій Італії. Зустрілись випадково, на той час я навіть мову знав поганенько, але з нею ми розуміли одне одного. Вона корінна італійка. Спочатку просто зустрічались, а потім покохали одне одного. Одружились, через рік народилася донечка, потім через два роки син.

Дружина моя з небагатої сім’ї, тому працювати доводиться багато, щоб жити більш-менш нормально. До такого статку, який є наразі в нас, працювати доводиться тяжко. Я хочу, щоб моя сім’я і надалі так жила. Дітки підростають, потреби збільшуються. Не так давно ми нарешті можемо відпочивати на вихідних всі разом. До моїх батьків, на батьківщину, не їздили ні разу. І все через гроші. Якщо поїдемо, то потім не жити, а виживати прийдеться. А одного мене дружина не відпускає, боїться, що не повернусь назад.

 

Читайте також Мама — жінка з гарячим характером. Вона постійно в когось закохується та крутить романи.

 

В такий час і зателефонували мої батьки з новиною. Хочуть переїхати до мене жити. Мотивуючи тим, що на батьківщині одні залишились, а тут наразі син багатий, будуть відпочивати, в морі купатись. Я, коли таке почув, не міг слова вимовити, вірніше не знав що сказати. Я кручусь, як муха в окропі, щоб утримувати сім’ю. А якщо батьки приїдуть, де будуть жити. Будинок у нас невеликий, тісно буде всім разом. І як їм пояснити, що не багатий я, як вони гадають. Поняття таке, що коли за кордоном, то багата людина.

В моїх батьків є трикімнатна квартира, велика, простора. Вони обоє на пенсії. Тату, як заслуженому працівнику, кожен рік дають путівку в санаторій на двох. Відпочивали вже в усіх куточках батьківщини, на море їздять кожен рік. З грошима я допомагаю. Але їм захотілося за кордон. Порадившись із дружиною, вирішили, що не треба давати надію батькам, про переїзд до нас. Я не потягну велику сім’ю, і в першу чергу, потрібно думати про своїх дітей.

Зателефонувавши батькам пояснив причину, чому не можу забрати до себе. Мені тяжко давалось таке пояснення, розумів, що образяться, але по-іншому не вийде. Мабуть, мене не кожен зможе зрозуміти, батьки також не зрозуміли.

Мабуть, я поганий син, і багато хто мене засуджує, але сім’я в мене на першому місці. Можливо пізніше я зможу заробляти набагато більше, ніж наразі, і куплю своїм батькам будинок біля моря, але в майбутньому.