Прихистила я племінницю на час навчання в університеті, та дуже пожаліла про цей вчинок. Мої родичі захотіли відібрати квартиру.

Прихистила я племінницю. Дітей немає, чоловік відсутній, сумно самій, хоч вовком вий. Ось і прихистила – удвох явно веселіше. Аня вчитися вирішила у нас в місті, ледве-ледве у матері своєї відпросилася з села.

Жили ми з Анею душа в душу. Вона до мене як до старшої сестри ставилася, завжди ради запитає, поплачеться про любов свою нерозділену. Господарство Аня на себе взвалила. Я хотіла хоч якось їй віддячити. Я вже й забула, що таке на кухні стирчати. Завжди чисто, все випране, випрасуване. Я дивувалася, звідки сил стільки? Навчанню треба час приділяти, а не Попелюшкою підробляти, вимовляла я їй. А вона сміялася, мовляв, їй не важко.

Ідилія скінчилася, коли Аня закінчила навчання. Приїхала за нею її мати і почалося, м’яко кажучи, вимагання. Виявилося, що я неправильно їх зрозуміла. Вони не просили, щоб Аня пожила у мене, а їх прохання полягало в тому, щоб Аня у мене працювала! І, як родичці, мені зробили знижку! І тепер я повинна віддати Ані її чесно зароблену за ці п’ять років зарплату. У них навіть зошити з розрахунками були.

– Там, де ціни більші, я підняла – інфляція, самі розумієте. – розвела руками племінниця. – У мене все-все записано і підраховано.

Племінниця вручила мені кілька важких зошитів. Я їх швидко перегорнула, до речі, мені їх на пам’ять залишили.

Я отетеріла, чесно скажу. Майже п’ять років вона мовчки все записувала і вираховувала, я в шoці!

– Тітка Яна, мені б відразу все отримати. Я будинок купити хочу, так кілька корівок, господарство підніму. – скромно опустивши очі, повідомила мені племінниця.

– Можна і в розстрочку, але тоді з відсотками буде. Ти не думай, що ми дурки сільські, ми в банківських справах теж дещо розуміємо. Договір складемо, квартирку свою в заставу нам віддаси. Та й велика в тебе зарплата, швидко розрахуєшся! – заявила сестра.

Я чманію все більше і більше.

Читайте також:Історія мого народження. Моя мати ділова жінка, і в день коли я появилась на світ, у неї були зовсім інші плани.

– Добре, давай порахуємо, сестричко! – зло виплюнула я. – Кімната в моїй квартирі коштує 7 тисяч в місяць. Множимо, так, скільки Аня тут прожила? Нехай буде, в середньому 10 місяців в році, так, за років у нас виходить … сума. Продукти мої були, то, що ти з села надсилала, Аня сама їла. Не буду брати за фактом, замучусь вираховувати, візьму по прожитковому продуктовому мінімуму, там близько … грн на місяць на дорослу людину.

За ці роки, по 10 місяців в році, виходить … виходить .. гривень. Разом – … тисяч. Скільки я вам там повинна, дай-но записульку свою! Отже, віднімаємо і виходить у нас ось що. Ви, дорогі мої родички, повинні мені ще трохи більше … тисяч гривень. Я розумію, що таких грошей у вас немає, так що готова увійти в становище: я прощаю вам борг, але натомість я ніколи більше не повинна побачити ваші нахабні фізіономії! Ясно?

– Ні вже, про оренду треба було відразу домовлятися, так не піде! – тупнула ногою сестра.

– Так? А мене ти попередила, що твоя дочка до мене прибиральницею за зарплату їде? Я б її на поріг не пустила, хай би орендувала. – заперечила я.

– Я тебе попереджала! Відразу сказала, що Анька тобі допомагати буде, а ти вже в боргу не залишися! І не говори, що такої розмови не було!

– Все, закінчився балаган. Ідіть геть звідси, обидві! – я вказала пальцем на двері.

З сестрою і племінницею я навряд чи ще буду спілкуватися. Думали вони розумні – і пожити безкоштовно, і грошей зрубати захотіли. Губа явно не дура у них!