Притча про вірність

Один мій знайомий, з старшого покоління, розповідав, що будучи одруженим – а він одружився рано, років у двадцять – часто закохувався. Як людина невіруюча, він пояснював це не диявольськими підступами, а хімією

“Знаєш, – говорив він, – запах, напевно, якийсь, або вино, або ще що…

Дивишся, і все всередині закипає”.

Але крім всього, він володів рідкісною якістю.

Він був чесним насамперед перед дружиною. Вважав, що шлюб, так само як жінка – не можуть бути у множині.

Тому, по відношенню до предметів “хімічної реакції”, він волів ніяких дій не робити.

Навпаки, починав уникати симпатичних жінок.

Пояснював він таку свою поведінку цілком по-християнськи.

Читайте також Під’їжджає там біля входу в ресторан, її дружнім гулом зустрічає натовп однокласників.

А приклад, проживши півжиття в Самарканді, брав з дитинства.

“Моє тіло, – говорив він, – це осел. Мій розум – наїзник осла. Їду я, скажімо, по базару. Потягнеться осел до прилавка з персиками.

Що, я повинен йому дозволити йому їх зжерти? Ні, звичайно!

Хіба можна ставитися до бажань осла серйозно?

Притча про вірність. Він був чесним насамперед перед дружиною. Вважав, що шлюб, так само як жінка – не можуть бути у множині.

Осел – тільки скотина: іноді палиця йому потрібна, іноді морквина, але ніколи – серйозне ставлення. Тому, худобу потрібно зупинити і їхати собі далі”.

Зайве говорити, що в єдиному шлюбі він прожив майже шістдесят щасливих років.