Родичі віддали осиротілу дівчинку в дитячий будинок.

Маруся залишилася зовсім одна. Ніхто з родичів не захотів взяти до себе вже досить дорослу дівчинку.

Марусі недавно виповнилося 13. Всі хитали головами, цокали і шкодували дівчинку, дарували їй шоколадки, але забрати до себе не захотіли.

Сестра мами, тітка Марина сказала, що у неї самої двоє спиногризів, куди їй ще й третю. Двоюрідна тітка Люба, до якої вони з батьками їздили в гості і завжди допомагали чим могли, теж не взяла дівчинку до себе. Чому не пояснила. Брат тата жив на півночі і можливо не знав, що брата більше немає.

Марусю привезли в притулок. У кімнаті з нею виявилося три дівчинки, дві такі ж за віком як і вона, і одна дівчинка на два роки старша, але вони їй пояснили, що старшу дівчинку скоро переведуть в іншу кімнату.

Нові подружки потягли Марусю показувати побут, де їдальня, де кімната відпочинку, де бібліотека. Вони не питали де її батьки і це було добре, тому що Маруся не готова була відповідати на це питання. Кожен раз рот кривився, голос починав тремтіти і з очей самі собою текли сльози.

Трохи пізніше прийшла вихователь Інна Іванівна і повела дівчинку в їдальню, так як обід вже пройшов, а вона була голодна.

Пройшов місяць, Маруся звикла до розпорядку в притулку, він навіть почав їй подобатися і їм іноді дозволяли одним погуляти по місту. Ночами Маруся почала спати і майже перестала плакати в подушку по мамі з татом.

Одного разу старші дівчатка стали дражнити її.

Читайте також: -Леся має піти від чоловіка, бо у того є коханка, яка наводить на законну жінку та їхню дитину пoрчу.

-Тебе родичі кинули, тому що ти страшна, ха, ха, ха!

-Це не так, – заплакала Маруся

-Вони від тебе втекли, щоб тебе не бачити, – сміялися дівчинки.

Далі вона почала плакати сильніше, потім раптом настала темрява.

Прокинулась Маруся в кімнаті на ліжку, біля неї сиділа медсестра, і одна з сусідок по кімнаті.

-Прокинулась? Що-небудь бoлить? – запитала медсестра.

-Голова паморочиться, – прошепотіла Маруся.

-Ну, це не дивно, ти головою сильно вдарилася, коли свідомість втратила, – ласкаво погладила її по голові жінка.

-Я пам’ятаю, що плакала, – сказала дівчинка.

-Лежи, не вставай, інакше може гірше стати, – сказала медсестра і пішла.

Пізно ввечері в кімнату до Марусі прийшли ті самі дівчатка, які сміялися над нею.

-Вибач нас, ми хотіли пожартувати, ми не думали, що ти ось так, – винувато сказала одна з них.

Нічого, – прошепотіла Маруся.

-Тебе як звуть? – запитала інша дівчинка.

-Марія.

-Ти нас пробачиш? Ми правда не хотіли так сильно тебе кривдити, ми не знали про твоїх батьків, просто кричали, – сказала перша дівчинка.

-Так. Я вас пробачила, – сказала Маруся.

Через три дні Марусі стало краще, їй дозволили вставати з ліжка. Вона відразу ж пішла в бібліотеку, щоб посидіти там і почитати книгу.

В цей же час зайшла дівчинка, яка приходила вибачатися.

-Привіт, у мене для тебе сюрприз, – сказала вона.

-Який? – запитала Маруся.

-Я підглянула в твоєму особистому справі, що у тебе є дядько і його адреса. Ми з дівчатами написали йому листа і він відповів, що не знав про трагедію з братом і що як зможе швидше приїде і забере тебе з притулку.

-Правда? Дядя Міша за мною приїде? – зраділа Маруся.

-Так! – посміхнулася їй дівчинка.

Дні Маруся тепер були скрашені очікуванням приїзду дядька. Одного разу, після сніданку, в кімнату зайшла вихователь і сказала.

-Марія, до тебе прийшли.

-Хто?

-Ходімо, сама побачиш! – не стала розкривати секрет вихователь.

Маруся здалеку впізнала свого улюбленого дядька.

З криком «Мішка!» Вона кинулася йому на шию. Він обняв дівчинку, притиснув її до себе, потім відсторонив подивився на неї.

-Яка ж ти велика стала, Маруська! – захоплено промовив він, – біжи, збирай речі, ти їдеш зі мною.

Маруся кулею побігла в кімнату, зібрала нехитрі пожитки, розцілувалася з сусідками по кімнаті. Побігла до дядька. На півдорозі, щось згадала і побігла в кімнату до старших дівчат.

-Дякую тобі! – обняла вона свою колишню кривдницю.

-Їдеш? – кивнула на сумку дівчинка.

-Так, за мною дядько приїхав, – радісно сказала Маруся і ще раз обняла дівчинку.

Маруся поїхала з дядьком жити на Північ, там у нього була дружина і дочка, які дуже тепло прийняли дівчинку. А документи він оформив на удочеріння поштою.