Ще зовсім трішечки, і появиться наш малюк. У графі «батько» у мене буде прочерк.Я чекаю дитину від коханого чоловіка. Нехай і не мого.

З Олегом я познайомилась на роботі. Він з першого дня розповів мені, що одружений і у них є дитина, але з дружиною у них не так все просто, і живуть вони, як брат із сестрою – заради дитини.

Від дарував мені ніжність та увагу, словом те, чого мені так не вистачало. Та через деякий час я зрозуміла, що закохалася в нього по вуха. І таких відносин, як у нас є, мені не вистачало.

Ми сварилися, бурхливо мирилися, знову сварилися, але в результаті нічого не змінювалося. Розлучатися з дружиною, він відмовлявся.

Через три роки таких почуттів я звільнилася з роботи, щоб більше ніколи його не бачити і почати життя по- іншому. Подруги і близькі говорили, що я гідна кращого, а не такого чоловіка, як він, що мені нема на що сподіватися і я даремно витрачаю дорогоцінні роки молодості.

Вони реєстрували мене на сайтах знайомств проти моєї волі і намагалися знайти «нормального і вільного чоловіка». Я ж пила заспокійливі і пропускала все це повз вуха.

Через місяць після моєї чергової депресії, я зрозуміла, що не можу без свого Олежика. Мені було фізично погано, я не могла навіть в думках уявити, що якийсь інший чоловік може бути поруч зі мною. Я не бачила свого життя без Олега.

Я повернулася на роботу. В той момент правила наших відносин були чітко обумовлені, але, звичайно, все пішло не так. Через півроку я зрозуміла, що в очікуванні. Він дав зрозуміти, що мені варто було б відвідати лікаря. Я до сих пір картаю себе про те, що послухала його.

Читайте також:На вихідні діти просять мене посидіти з двома внуками, кажуть, втомлюються і хочуть побути удвох. Я не проти. З рідною кровинкою, завжди рада, а от чужа дитина мені не потрібна.

Минуло два роки. Всі дівчата кругом продовжували виходити заміж і виховувати дітей, а у мене на горизонті все виразніше мелькала цифра 30. І я для себе вирішила, що пора б обзавестися якщо не сім’єю, то хоча б дитинкою.

Вибір був невеликий. Я звернулася з цією пропозицією до свого, точніше, не свого чоловіка,Олега. Він погодився, обговоривши на березі, що не збирається розлучатися, але готовий взяти на себе фінансові витрати, пов’язані з малюком.

Ні, мені не соромно перед його дружиною і суспільством. Якби вона була для нього хороша, він би протягом стількох років не був би зі мною. Мені здається, вона здогадується, що у нього є інше життя. У разі необхідності я готова з нею зустрітися і обговорити всі моменти, які її зацікавлять. Але вона зі мною не побачиться, тому що знає, що в разі чого, вона своїми ж руками зруйнує власну сім’ю.

Ми з нею знайомі, до речі. Пару раз він її брав на зустрічі, на яких була присутня і я. І навіть тоді мені не було соромно, як це говорили мені всі навколо. А чому я повинна соромитися власного щастя і своїх почуттів? Невже у цієї жінки ексклюзивні права на чоловіка? Адже він не маленький хлопчик, що не знає з ким йому буде краще жити.

Ще зовсім трішечки, і появиться наш малюк. У графі «батько» у мене буде прочерк. Навіщо мені зайва паперова тяганина? Мене все влаштовує. Я чекаю дитину від коханого чоловіка. Нехай і не мого. Але зате це ті почуття, про які мріє кожна дівчина.