Схоже, що їй подобалося, що я за нею бігаю, вибачаюся, що вона у кожній сварці залишається переможницею. Якось ця сцена повторилась і я не витримав.

Ми з дружиною вже 4 роки живемо разом. Ми маємо досить велику різницю у віці — я на 8 років за неї старший. Однак це не стало на заваді нашому щасливому спільному життю. Нам було добре разом, ми кохали одне одного, уміли дослухатися одне до одного. А що відбувається тепер не піддається логічному поясненню… .

Всі роки шлюбу ми жили у моїй квартирі, яку я придбав ще до нашого знайомства з дружиною. Останнім часом ми почали дуже сваритися, суперечки виникали навіть через дрібниці. Під час таких сварок дружина починала демонстративно збирати речі та погрожувати, що залишить мене.

Якщо чесно, то я вірив їй і піддавався цим маніпуляціям, тому завжди йшов на примирення першим, просив пробачення, навіть якщо дружина сама була неправа. Я хотів, щоб усе налагодилося і сподівався, що стосунки ще можна відновити.Тому дружина завершувала свою виставу і залишалася вдома.

Такі “вистави” моя дружина почала влаштовувати майже щотижня. Схоже, що їй подобалося, що я за нею бігаю, вибачаюся, що вона у кожній сварці залишається переможницею. Якось ця сцена повторилась і я не витримав. Мені вже так набридло слухати ці погрози, що я замість того, аби вибачатися і просити жінку залишитися, просто спокійно сів і спостерігав, як вона продовжує гнівно збирати свої речі. Чим довше я не реагував, тим слабшав ентузіазм моєї дружини до розставання. Вона злякалася, що я справді її відпускаю, тому вперше сама попросила у мене пробачення. Пояснила, що погарячкувала, не подумала. Для мене це було лише продовженням її вистави, тому я не став слухати її, просто попросив повернути ключі від своєї квартири.

Врешті дружина зрозуміла, що я зовсім не жартую з нею, почала кричати на мене, потім знову намагалася помиритися. Але мені вже було байдуже, я був дуже спокійним. Допоміг дружині збирати речі, аби вона чимпошвидше забралася геть, і виставив її за двері.

Читайте також Рік дівчина терпіла таку неприпустиму поведінку Олени Дмитрівни, бо вона вела себе не як свекруха, а як справжнісінький ревізор.

Ці постійні сцени витягнули з мене усю енергію, я почувався, як вижатий лимон. Я просто втомився, тому так і вчинив. Дружина не хотіла нормально розмовляти, шукати якийсь компроміс, а лише погрожувала розставанням. Це врешті і трапилося. Тепер я подаю на розлучення. Мені й самому жити непогано, баба з воза — коням легше, як-то кажуть.