Сперечатися з мамою було безглуздо.Не знала я своїх потреб і бажань. Я жила життям мами, дивилася на світ її очима.

Я появилась у своїх батьків дуже пізно і була єдиною дитино.Батьки тріслись над мною

Усе моє дитинство, вони оберігали від злих людей, від міфічних небезпек і травм. Постійно чула. «Не бери ніж – поріжешся», «Іди з балкона – впадеш», «Не підходь до плити».

Коли мої друзі в тоненькій курточці – радісно зустрічвли весну, то я, насунувши теплу шапку і пальто, йшла в бібліотеку.

Велосипед мені теж не купували, боячись, що я впаду і розбив. Моїми близькими друзями були книги. Я читала «запоєм» все, що пропонувала мила бібліотекарка. Батьків такий стан речей тільки радувало.

– Лікарем буде або учителем! – раділи вони.

Коли я приносила зі школи трійку мама зітхала і навіть плакала. Я клялася, що буду дуже старатися, що цього ніколи не повториться – і вчилася щосили.

Зір я посадила ще у восьмому класі. У дев’ятому мені видали атестат без трійок. Мама пишалася мною.

Читайте також: Загалом, я чоловікові умову поставила. Хочеш дитину, купи мені квартиру.

– Будеш вступати до педагогічного! – радила мені вона.

– Я хочу піти в театральний! Прошепотіла я.

– Не говори дурниць! Актриса – дуже залежна професія. Доведеться роками чекати ролей. Вчися на вчителя, так і дітей ти любиш.

Сперечатися з мамою було безглуздо. Та й відстоювати свою точку зору я не вміла. Я не вміла слухати себе. Не знала своїх потреб і бажань. Я жила життям мами, дивилася на світ її очима.

Я щиро полюбила своїх учнів. Але не школу. Кожен день був для мене справжніми тортурами. Задоволення від роботи я отримувала, коли організовувала театральні вистави разом з дітьми, вчила їх співати і танцювати, розігрувала спектаклі.

Пізніше я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.

– Куди б тобі хотілося піти ввечері? – запитав він.

-А тобі куди? – запитала я здивовано.- Скажи, куди ти хочеш. Що б тобі хотілося? Є у тебе заповітна мрія? Засміявся він.

Я сіла і розридалася. Я не знала, чого я хочу. Не знала, куди я йду. Чи не вміла слухати себе. Як я зможу навчити цього своїх майбутніх дітей?

Я не хочу нав’язувати їм свій досвід! Нехай мої діти роблять помилки знову і знову, нехай вчаться, але це буде тільки їх досвід і їхнє життя! Безцінна і неповторна.

У декретній відпустці я зайнялася тим, чим мені давно хотілося зайнятися – письменством. У мене був опублікований перший розповідь, і я була надзвичайно горда собою.

-Ти ж не збираєшся кидати школу? – стурбовано запитала мама.

– Все ж досвід, стаж у тебе є, та й вислугу років ніхто не відміняв.

Я обернулася і побачила перелякані старечі очі.

-Я розумію тебе, мамо. Ти росла в скрутному, голодому повоєнному часі. Тебе теж не вчили робити свої помилки і жити своїм розумом. Я прошу тебе, поки не пізно, прислухатися до себе і запитати: «Чим би мені сьогодні хотілося зайнятися?»

Скільки можна жити з оглядкою на оточуючих? Життя одне, інший у нас не буде.

Я хочу пройти свій шлях, зі своїми помилками, злетами і падіннями.