Спочатку я була рада що батьки подарували нам квартиру, але радість тривала рівно до того моменту, як ми переступили поріг.

Рік тому ми з Ярославом зіграли пишне весілля. Була досить велика кількість гостей і, відповідно, подарунків від них, в тому числі і дорогих. Одним з таких недешевих подарунків стала квартира від батьків чоловіка.

Спочатку я була рада що батьки подарували нам квартиру, але радість тривала рівно до того моменту, як ми переступили поріг.

Квартира була з “бабусиним ремонтом”, старими меблями і несправною сантехнікою. Відразу було зрозуміло, що потрібен комплексний ремонт, без поклейки шпалер тут не обійдешся. А так як з чоловіком ми прості вчителі в місцевій школі, і великими зарплатами не можемо похвалитися, довелося брати кредит.

Через пів року ми доробляємо ремонт, платимо по кредиту і значно урізуємо власні витрати. Але факт наявності власного житла не може не радувати, незважаючи на всі важкості. Але недавній дзвінок свекрухи з проханням про допомогу у виплаті їх кредиту на покупку дорогого автомобіля просто здивував.

Звичайно, довелося відмовити, що її сильно зачепило і змусило випалити образливу вже для нас фразу про жалі з приводу зробленого подарунка.

Читайте також: Яблучне печиво

Ми навіть не знаємо, як нам бути в такій ситуації. Анна Іванівна, на правах власника, загрожує нам виселенням з подальшою здачею квартири орендарям. Я боюся, що заплативши цю суму, свекруха може незабаром придумати ще щось в такому дусі.

Дала нам кілька днів на ухвалення рішення, і зрозуміло вже, що є лише два варіанти. Але ж просили переоформлення, але Анна Іванівна запевнила, що не претендує.

Аж руки опускаються після такого.