Світлана Іванівна і справді була дуже суворою жінкою. Я їй сподобалася рівно до того моменту поки, вона не дізналася, ким я працюю.

Коли я зустріла Олександра, навіть не думала, що моє життя може так змінитися. Я виросла в звичайній сім’ї, мої батьки все життя пропрацювали на заводі, жили ми скромно, в однокімнатній квартирі. Я розуміла, що мені в цьому житті потрібно всього добиватися самій, тому після школи я вирішила не поступати в університет, хоча і дуже мріяла стати вчителькою, а йти працювати.

Спочатку я пробувала влаштуватися продавцем в магазин, але зарплата там була невеликою. Тому, пропрацювавши місяць і отримавши на додачу серйозну недостачу, я подалася в офіціантки. Зарплата нормальна, та плюс ще чайові, і працювати можна, якщо місце пристойне вибрати. З великими труднощами я влаштувалася в найкращий ресторан міста. Тепер я могла і себе забезпечувати, і батькам допомагати.

Працювала я багато, ніколи не дозволяла собі зайвого щодо клієнтів. Але одного разу за столиком я побачила чоловіка. Він здався мені особливим, щось незвичайне було у ньому. На роботі все і сталося, я закохалася, тільки подивилася в його очі і все, пропала, весь день думала про нього.

Але я реально дивилася на життя, хто я, і хто він, якщо ходить обідати в найдорожчий ресторан міста. Так і ходила зітхала без надії. Він ще кілька разів приходив в ресторан, і завжди він був не один, все, що я могла, це посміхнутися, приймаючи замовлення. Але в житті завжди є місце казці, одного разу після роботи, я побачила, що він стоїть біля нашого ресторану, тоді ми і познайомилися. Олександр чекав на мене.

У спілкуванні він виявився простим хлопцем, без всякого снобізму, в ресторан він приходив з начальником, на ділові переговори, так як був його заступником. Ми почали зустрічатися, і незабаром, з найсерйознішими намірами він привів мене додому, знайомитися з мамою. Я дуже хвилювалася перед зустріччю з майбутньою свекрухою, адже Олександр попередив мене: – Мама у мене трохи сувора, але ти їй сподобаєшся …

Світлана Іванівна і справді була дуже суворою жінкою. Я їй сподобалася рівно до того моменту поки, вона не дізналася, ким я працюю. Світлана Іванівна демонстративно вийшла на кухню. Олександр пішов за нею і я почула їхню розмову.

– Саша, синку, – голосно говорила вона на кухні, сподіваючись, що я почую і сама все зрозумію. – Ти привів додому офіціантку, нас люди не зрозуміють, адже ми пристойна родина.

Сльози мимоволі почали котитися по моїх щоках. Я зрозуміла, що в цьому домі мене ніколи не приймуть. Швидко зібравши свої речі, я підійшла до дверей, сказавши на прощання:

– Я розумію, що не пара вашому синові. Але хочу вам сказати,що офіціанти, теж люди! Ви б і самі мали б це знати, адже ви – учитель, самі дітей вчите, «Всі професії важливі, всі професії потрібні». Я пішла, Олександр навіть сказати нічого не встиг. Я була дуже ображеною, адже свої гроші я заробляла чесно.

Через кілька днів Олександр таки повернувся до мене. Цього разу він насмілився піти проти волі матері, заявивши їй:

– Ти як хочеш, а ми одружимося.

Читайте також: Ознаки того що стосунки з чоловіком вас руйнують

Ми таки одружилися. Світлана Іванівна виступати відкрито не наважувалася, але і радості в її очах не було. Після весілля ми почали жити окремо, у Олександра була квартира від бабусі. Свекруха до нас майже не приходила, але Олександр кілька разів на тиждень відвідував маму. Тоді то вона йому і промивала мізки. Особливо, коли у нас появилась дитина. Свекруха була впевнена, що дитина не від її сина.

Олександр спочатку відмахувався, а потім і сам задумався, невже мама права, і син не його. Ми все частіше сварилися, поки одного разу я не зібрала дитину і не пішла від нього. Терпіти далі не було сил. Я поїхала до мами, Олександр не просив мене залишитися, а, навпаки, подав на розлучення. Ми розлучилися і так прожили п’ятнадцять років. Весь цей час Олександр платив аліменти на сина, про більшу допомогу не йшлося. Нам було дуже важко, але ми впоралися.

Якось я йшла по вулиці і зустріла Олександра. Він виглядав виснаженим і змученим. Розповів, що так і не одружився, а зараз мусить сам доглядати маму, яка сильно хворіє. Не знаю чому, але я погодилася йому допомагати. Я почала навідувати свекруху – прибирати і готувати для неї. А потім ми з Олександром знову зійшлися і почали жити разом.

У мене взагалі немає образи, дивлячись на цю безпорадну жінку похилого віку. Адже вона всього лише хотіла, щоб синові було добре, тільки пізно зрозуміла, де йому добре і з ким. Хто б міг подумати, що її догляне офіціантка, яку вона так не любила. Я простила свекруху. Мені лише шкода мого змарнованого життя, адже мої найкращі роки вже в минулому.