Так і живе жінка. З дня на день в надії, що хтось із дітей приїде до неї і вона нарешті зможе побачити своїх онуків, пограти з ними і сказати, як сильно любить їх.

Ірина  завжди ставила на перше місце потреби своїх дітей, оскільки хотіла, щоб у кожного з них склалася хороша і гідна життя. Протягом останнього вона віддавала їм. Хоча в той час вона досить добре заробляла, але навіть і не думала про те, щоб купити собі щось нове або сходити в кафе з подругами.

 

Час минав, і діти поступово починали ставати на ноги, створювали свої сім’ї і поступово вилетіли з гнізда. Старша дочка  закінчила медичний університет і поїхала на стажування в Америку. Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, з яким у них зараз двоє дітей. Весь час зайнята, тому дуже рідко дзвонить матері, алеІрина  все розуміє і дуже рада навіть коли просто отримує фото від дочки через океан.

Два сина переїхали в столицю, разом почали спільну справу і стали успішними бізнесменами. Живуть вони не так далеко, але часу для того, щоб провідати матір у них немає. Ірина частіше бачить своїх синів у новинах по телебаченню або читає про них у газетах. Але вона знає, що у синів все добре, а це для матері найважливіше. Жінка пишається і радіє цим успіхам!

 

Читайте також  Минув рік з нашого весілля, а такий бажаний лелека все не прилітав.

Молодша дочка після створення власної сім’ї спочатку жила з матір’ю. Але коли її чоловік отримав роботу в іншому місті, то змушена була переїхати. Жінка дуже сумувала через це, оскільки тепер вона залишилася одна в будинку і не має можливості бачитися зі своїми онуками кожен день. З молодшою ​​дочкою вона спілкується більше, але не так часто, як би того хотілося.

 

Коли у  Ірини були сили, то вона намагалася відвідувати своїх дітей і тримати з ними хоча б якийсь зв’язок. А ось коли жінка стала майже прикута до ліжка, то близькими людьми для неї стали сусіди. Добра стара подруга, яка живе поруч постійно відвідує жінку , бо розуміє, що жінка залишилася одна.

 

Незважаючи на рідкісні дзвінки матері, діти іноді запрошують її в гості, нібито не розуміючи, що мати вже не в силах вільно залишати свій будинок. Молодша дочка якось намагалася забрати матір до себе, але чоловік не дозволив, мовляв, місця у них не так багато і за матір’ю завжди потрібно буде доглядати.

Ірина ніколи не скаржиться на своє життя, вона не злиться, а навпаки радіє за своїх дітей. Але іноді буває, що серце починає заливається тугою і жалем. Особливо, коли приходять великі свята, а вона одна-однісінька в будинку. Добре, що стара подруга ніколи не забуває про неї, це підбадьорює жінку.

 

Так і живе жінка. З дня на день в надії, що хтось із дітей приїде до неї і вона нарешті зможе побачити своїх онуків, пограти з ними і сказати, як сильно любить їх. З великою надією і трепетом заглядає у віконце і чекає. Можливо діти зберуться разом і приїдуть до матері. Так як нікому невідомо ж скільки днів ще залишив Бог на цьому білому світі жінці