– Так, кому ж ти потрібна, кaлiка? Втомився він! Тепер мій! Мій він! У нас син!

Зустріла я на вокзалі бідну бабу Стефанію і здивувалася.

– Що ж ви тут, баб Стефа, робите, так далеко від дому?

– Ох, мила. Сідай зі мною на лавочку, поки електрички немає, розповім. Живу я тепер в літній кухні свого племінника. І Ганнуся зі мною. Зовсім мені важко після того, як злягла вона з хвoрoбою. Рaк. А живемо ми тепер в іншому місці від того, як жила моя дочка раніше … Не вберегла її від грiха я

Потім баба Стефа довго дивилася на небо. І продовжила.

Складно було не знати її Аню. Красуня. Всі до неї так і тягнулися. Світле волосся, тонка фігура, гострий розум. Чоловіки до неї так і йшли. Табунами. І не раз приходили до її будинку жінки. Плакали, просили. А вона лише сміялася. Казала, що не втримали вони своїх чоловіків. А, як гроші закінчувалися – виганяла і швидко знаходила нових. Будинок у неї був великий, просторий, дорогий одяг, машина, телефони. І завжди, завжди нові чоловіки. Мати свою теж обдаровувала дорогими подарунками.

Одного разу з’явився у дівчини новий чоловік, від якого у неї навіть син появився. Юра звали. Він і став причиною початку бiд, як вважала баба Стефа. Але я пам’ятала іншу історію.

Перед від’їздом з нашого села, ще будучи підлітком, я зустріла жінку на iнвaліднoму візку. Вона раз у раз, плакала і зупинялася, щоб відпочити, адже її руки були настільки худими, що неможливо було їй довго їхати.
– Коля! Коля! – стала кликати  дівчина біля будинку Анни. Я зупинилася, думаючи, що можу допомогти. Вийшов чоловік з дитиною на руках.

– Ах, ось де ти! Ти ж у відрядженні! Тобі ж зарплату менше зробили! А ти за неї тут сидиш, дитина, – вона витерла сльози, побачивши очі малюка, такі ж як у тата, – у тебе ж дома двоє дітей!

Вибігла Анна, розпатлана, напівсонна і почала.

Читайте також:Блaгаю, ніколи не втручайтеся в життя свої дітей. Шкода, що багато матерів, як і я, розуміють це з пристойним запізненням

– Так, кому ж ти потрібна, кaлiка? Втомився він! Тепер мій! Мій він! У нас син!

Я тоді швидко пішла, не захотівши слухати продовження. Почула тільки слова дівчини на коляcці.

– Я прощаю тебе. Буду любити дітей, ростити. Я адже через тебе на цьому візку.

– Юрка виріс. І продав будинок. Ми залишилися на вулиці. А Аня тоді зaхвoріла. І в суд йти без здоров’я, сил і грошей складно.

– А Коля що?

– Хто ззрадив раз, зрадть і другий.

А потім витерла сльози, що набігли на очі і попросила перевести її до іншої колії. Їхати тепер до дому від роботи далеко. А працювати доводиться. Аня вже не може.