Ті зустрічі були прекрасні у моєму житті жаль, що я таку прекрасну жінку упустив

Вони не зустрілися ні наступного дня, ні за тиждень, ні за місяць. Сашко даремно об’їздив тролейбусами всю столицю, заходив у фотоательє – зеленооке диво зникло так само раптово, як і з’явилося в його житті. Він тужив за нею, постійно уявляв, прагнув побачити хоча б уві сні. Йому було нестерпно, навіть хотілось загинути. Здавалося, назавжди втратив часточку себе. Одного разу розповів про все Зінці. Та співчутливо вислухала:

– Не втрачай розуму. Якби це було справжнє кохання, ти б принаймні знав її ім’я.

– Проте ми з нею тричі поспіль зустрічалися в Києві. Це ж справжнісінький Вавилон. Мільйони людей!

– То й що? Я теж минулого літа свого однокласника Петра, який у селі залишився, на Хрещатику зустріла. Значить, мені треба заміж за нього йти?

– Це інше! – Чому? – Бо ти його просто зустріла, а я ладен дияволу душу продати, аби тільки ще раз її побачити. І померти від щастя!

– Ти сам хоч віриш у те, що сказав?

– Не ображайся, ти добра подруга. Але мені зле. Розумієш, ті три неймовірні зустрічі… Раптом вона моя доля? А я схибив і втратив, можливо, найважливіше в своєму житті! – А я тобі ра­джу: не переймайся. Бо якщо це справді доля, то від неї не втечеш…

Поступово біль притлумився. А за три роки Сашко вже не міг до дрібниць пригадати обличчя русявої кондукторки, яка так і залишилася для нього таємничою незнайомкою. Навчаючись на останньому курсі, він одружився із Зіною – наречена була на п’ятому місяці уже, живіт так нічого вже був. Здобувши диплом, повернувся з дружиною та донечкою у рідні краї. А згодом сім’я отримала квартиру в Чернігові. На той час Олександр уже працював головним інженером на великому підприємстві. Не встигли новосілля влаштувати, як народився Олександр Олександрович – Зіна наполягла, щоби хлопчика назвали на честь тата:

– Ти, Сашуню, заслужив. Я тобою пишаюсь. І чоловік уважний, і господар дбайливий. Все для дому, для родини!

Читайте також: Я так боялася розповісти батькам, що чекаю дитину під серцем, а батька дитини не має бо це – був курортний роман, страх мене опанував та все щастя не обійшло мене

Тричі на тиждень – по вівторках, четвергах та суботах – він сумлінно виконував подружній обов’язок. Розклад встановила Зіна і ретельно його дотримувалася, не пого­джуючись на будь-які зміни та романтичні новації. Дружина в усьому прагнула порядку і не любила несподіванок. Навіть подарунки до Восьмого березня обговорювали заздалегідь. – Я людина відверта, прикидатись не вмію, – говорила благовірна. – Купиш щось, а воно мені не сподоба­ється. І яке ж тоді свято, якщо гроші на непотріб розтринькав?!

Так і жили – тихо, спокійно, заможно. Щоправда, інколи Олександра Максимовича дратувала ота буденна одноманітність, і тоді серце пронизував щемкий спогад – в уяві виникав загадковий силует молодої жінки з довгим розкішним волоссям. Ось тільки зображення було нечітким, ніби розмитим, мов кадри з мор­ських глибин…Та за якийсь час чоловік цілком опановував себе, заспокоювався. Власне, що це на нього знову найшло? Хіба вони так уже погано живуть? Гріх скаржитися – все, як у людей! Йшов у кухню допомогти дружині, лагідно розмовляв із донькою та сином. Хай Алінка і Сашко знають, що вдома у них усе гаразд, а­дже тато ніколи не влаштовує бешкетів…

Коли діти виросли, батьки розлучились. Вийшло, як у тому анекдоті про чоловіка, що невчасно повернувся з відря­дження. Зіна, котра ніколи не визнавала власних провин, заходилася пояснювати: – Сашуню, тебе не було, а я так звикла до нашого розкладу! У ліжку з дружиною спав його підлеглий – начальник цеху. Але Олександр Максимович вирішив не зводити рахунків. Трикімнатну квартиру залишив колишній дружині та дітям. Оселився у завод­ському гуртожитку. Не надто комфортно для чоловіка, котрий розміняв п’ятий десяток, проте жити можна. Зіна якийсь час почекала: думала, привчений до порядку та родинного затишку чоловік невдовзі перебіситься і повернеться у сім’ю. Та переконавшись, що розбитого глечика не склеїш, вдруге вийшла заміж, обізвавши на прощання вже не свого Сашуню дурнем:

– Ех ти, таку жінку проґавив. Я ж із тебе буквально пилинки здмухувала, мов найпотужніший порохотяг. А як смачно готувала! Ну, заведеш якусь малолітку. Гадаєш, вона перейматиметься твоїм здоров’ям? Де там! Не встигатимеш її поїздки на курорти й походеньки крамницями оплачувати