Тоді-то я все зрозуміла. Ми зустрічаємо близьких не тому, що у них важкі сумки.

Я летіла з однією милою жінкою і її братом з Варшави. Ми в літаку познайомилися. А коли приземлилися, вони мене запитали: “Тебе хтось зустрічає?”

Я згадала настанови чоловіка: “Коли прилетиш — бери таксі, не торгуйся” і похитала головою: “Ні, ніхто”. Тоді ці добродушні люди посадили мене в свій автомобіль, але попередили, що скоро їм прийде пора звертати на кільцеву, а мені потрібно рухатися  далі.

Я якось не звернула уваги на такі дрібниці. З тієї самої хвилини, як пройшла паспортний контроль  і переконалася, що чоловік дійсно не жартував щодо таксі, я сильно засмутилася і міркувати могла тільки про одне: “Чому він мене не зустрів? Чому? “Однак мої нові знайомі досить швидко зупинилися і сказали, що далі нам не по дорозі.

Я дуже сердечно з ними попрощалася. Через хвилину мені вдалося визволити з пакетів праву руку і підняти її паралельно земній поверхні. Через десять хвилин я зрозуміла, що машину тут не зловити. Через п’ятнадцять хвилин я одягла на себе все, що у мене було, і попрямувала вздовж дороги.

Читайте також Треба носити елегантні туфлі на підборах і рожеві сукні з вирізами. Або які хочете; які душа бажає.

Зрештою я натрапила на якусь зупинку, сіла на опівнічний автобус, потім проїхалася на тролейбусі, а потім мене все ж підібрав автомобіль, і досить швидко, всього за якихось три години мені вдалося дістатися додому. У передпокої я звалилася зі своїми сирами на підлогу. Чоловік сидів за комп’ютером – рятував Всесвіт, тому підійти відразу не міг, хоча на шум відреагував: “Ну що, зайка, приїхала?» А я лежала на підлозі, розкинувши руки, і не поспішала вставати.

“Якого біса — думала я. – Якого біса я роблю з цією людиною?”

Я знала все, що він мені зараз скаже. Що треба було брати таксі, а не шукати пригод на свою голову. Що нерозумно зустрічати людину вночі в аеропорту, якщо у тебе немає особистого автомобіля. Що я просто шукаю привід, щоб посваритися. Я знала всі його розумні і логічні доводи, на які практично нічого заперечити. Але серцем розуміла – щось тут не сходиться.

Тільки через кілька місяців я змогла чітко сформулювати проблему.

На МТВ якраз показували реаліті-шоу з життя сімейки Осборнів. Мама заганяла дітей в машину, щоб їхати в аеропорт — зустрічати тата. Діти вередували, бурчали: “Чому його обов’язково треба зустрічати?” і тут же, перекривлюючи маму, повторювали слідом за нею смішними голосами:” Тому що ми його любимооо!”Потім заспокоювалися, сідали в машину і їхали куди треба.

Тоді-то я все зрозуміла. Ми зустрічаємо близьких не тому, що у них важкі сумки. Ми зустрічаємо близьких, тому що любимо їх. Правда, відмінний слоган для старої доброї жуйки ” Love is»”: “Любов-це зустрічати в аеропорту”! Ми хочемо порадувати коханих. Підтримавши. Обійнявши. Сказати: “Як добре, що ти повернувся”.

Я ж створювала сім’ю не для того, щоб мені говорили: «Візьми таксі», «Не чіпай мене», «Не заважай», «Розберися як-небудь сама, це ж просто». Я створювала сім’ю для того, щоб хтось стояв у залі прильоту і шукав мене очима в натовпі…