“Треба їхати! Чуєш? Треба! Вже сусідський будинок згорів…”

“Треба їхати! Чуєш? Треба!
Вже сусідський будинок згорів.
Тут щоденно летить хтось у небо,
Я прорвався до вас, зумів.

Мамо, чуєш? Збирай свої речі,
Найважливіше тільки збирай.
Ось рюкзак. Я закину на плечі –
Бери тата і дім залишай! ”

Мати мовчки стояла й дивилась,
На будинок, де пам’ять жила.
В цьому домі вона народилась,
Тут до школи із братом пішла.

Білі вікна, де вчила уроки,
На колінах стояла в кутку.
Дім батьків пам’ятає ще кроки
І їх смерть – мирну, але гірку…

З чоловіком вони одружились,
У будинку й весілля було.
Діточки їхні тут народились,
Щастя справжнє – воно тут жило.

Куди їхати? Що можна взяти?
Де не глянь – тут до всього любов!
Мати плакала посеред хати,
Поки батько знадвору прийшов.

Читайте також: Тридцять восьмий день Великого Посту: Про сім слів розп’ятого Ісуса Христа

Обійняв посивілу дружину,
Що й до чого – умить зрозумів
І сказав: -” Тобі час уже, сину,
Дякую, що навідав батьків!

Ти рятуйся! У тебе дружина,
А ще трійко маленьких дітей. ”
Обійняв на прощання він сина
І провів… Аж до самих дверей…

” Сину, їдь! І на нас не гнівися –
Ми корінням вже тут приросли.
Ти за нас краще Богу молися –
Він почує молитви згори.

Як судилося – будемо жити!
А як смерть – то на рідній землі!
Сину, їдь! Не чекай! В тебе ж діти!
Пам’ятай, тут коріння твоє! ”

Хлопець знав, що не варто перечить,
Обійняв і промовив -” Люблю!.. ”
Опустив від безсилля син плечі
І вмостився в машину свою.

Батько плакав та мовчки дивився,
Як машина втікала з села.
Поки слід вдалині не згубився
І сирена ще не загула.

Почовгикав старенький до хати,
Доторкнувся до жінки чолом –
“Чи то жити, чи то помирати,
Та радію – з тобою разом!

Нам не треба уже закордону,
Хоч відкрито шляхи у світи.
Будем вдома тримать оборону!
Ворог змушений буде втекти!”

Автор: Віолетта Кравченко