Це ж ніякого життя не вистачить так переживати.

Олеся весь ранок весело щебетала. Вона збиралася в школу. Сьогодні шість уроків і попереджає маму, що затримається. З подружкою підуть прогулятися парком після школи.

– Прийдеш додому, перевдягнешся, поїси, потім підете гуляти, – говорила мама, коли Олеся вже була біля дверей.
– Добре, – гукнула дівчина і зникла в ліфті.

Настя зайнялася домашніми справами. Як завжди мила, прала, прибирала. Години летять швидко. Вже й обідня пора. Скоро телефонуватиме Олесі, де вона є. Цей тиждень Настя у відпустці без збереження зарплати. Так сталося, що відпустку відпочивала влітку.

Наразі захворіла мама, лежить у лікарні. Тому Настя біля неї. Зателефонує Олесі, де вона, і піде до мами. Зранку домовилася, щоб допомогла сусідка по палаті мамі, потім вона прийде.

Читайте також Виходить дружина і надалі зраджує. Навіть дітей познайомила.

Олеся не бере трубку. Настя телефонує знову. Ніяких відгуків. За шостим разом телефон в зоні недосяжності. Жінка телефонує подрузі Насті, в тієї також в зоні недосяжності. Що робити? До мами потрібно їхати, і доньки немає по цей час. Телефонує чоловіку. Він, не слухаючи, що скаже дружина, гукнув у трубку:

– Я на нараді, – кинув трубку.

Настя сіла, заплакала. Чому так? Невже їй не потрібна підтримка чоловіка? Так завжди. Якщо потрібен терміново, у нього свої справи. А що робити їй? Де шукати доньку. Вона вже стільки собі напридумувала, що серце стане. Глянула на годинник, Олеся давно повинна бути вдома. І Настя давно повинна бути в мами. Розривається між двома вогнями. Як далі бути, стояла біля вікна, виглядала. Але ні, доньки не видно.

Зателефонувала класному керівнику. Він трубку взяв. Вислухав Настю, але сказав із тривогою, що вони з подружкою відпросилися з останнього уроку. Сказали, що до бабусі в лікарню терміново потрібно.

Настя схопила сумку і швиденько до мами в лікарню. Чому Олеся їй нічого не сказала, що вона може там робити? До лікарні п’ятнадцять хвилин ходою. Забігла, відкриває двері в палату. Мама лежить, сусідка також лежить. Олесі немає.

Щоб не хвилювати маму, запитала чи внучка не забігала сьогодні? Мама хитає головою, ні. Настя була біля мами не довго. Допомогла їй поїсти, сказала, що незабаром повернеться і пішла. Знову біжить додому. Що, як Олесі немає, куди далі бігти? Поки дійшла швидкою ходою, дух забило. Під під’їздом сіла перепочити, хапається за серце. Щось зовсім погано. Прихилилися до дерева, що росло поруч, закрила очі.
– Мамо, мамо, що з тобою?

Відкриває очі, Олеся перелякана схилилася над нею. Настя лежить поруч із лавочкою. Що це з нею, чому? Згадала, за що так переживала, дивиться на доньку.

– В мене телефон розрядився, у подруги також. В кишені грошей не було. Тому зі школи йшли пішки, до бабусі зайшли відвідати. Вона сказала, що ти, мамо приходила і кудись побігла. Я глянула на телефон і все зрозуміла, мене шукаєш. Швиденько йдемо додому, а ти тут лежиш. – Розповідає Олеся і сльози градом котяться з очей.