Цю історію мені розповіла бабуся.

Христя ніколи не любила зиму. Так холодно. що з хати страшно вийти. Тато на вулиці сніг відкидає, а мати вдома варить узвар за піччю. Відкладали батьки гроші, щоб дітям купити кожушки та валянки.

Спершу купили братові Олексі, адже він до школи щодня ходив. Згодом і Христинці придбали. Дівчинці все було цікаво, що це брат якісь закарлючки малює в зошиті. Також хотіла навчитися грамоти. Батько ж гаркнув:

— Жінці дорога від печі та до порога!

Христинка ніколи не розуміла, чому до неї таке ставлення. Зітхнула та взялася вишивати рушник. Задумала вишити райських птахів з кольоровими квітами на фоні. Сиділа вдома та й чекала, коли нарешті сніг зійде та й можна буде піти з дівчатами гуляти. Ще й за сусідським хлопцем серце краялося. Давно не бачила вона Степана, який сниться щоночі.

На наступний день вибігла на вулицю – а там все у снігу. Крок не можливо зробити. Повернулася в хату та й стала поратися. Сумно на душі – свати ідуть до хати. Їй всього лиш 16, а батьки вже заміж видають. Парубок видний, багатий, але не лежить до нього серце.

— Мамо, я ще гуляти хочу, а не заміж.

— Ти в цьому нічого не тямиш, а колись спасибі скажеш, – сперечалася мати.

Батько тільки сопів, шкодуючи меншеньку дочку, та проти жінчиного вирішив не йти.

Плакало гірко дівча та все в Господа благало допомоги. Сіли вечеряти вареники з горохом, борщ, але Христині нічого не було до смаку. Відсувала усі страви. Вирішила вийти на вулицю.

Христинка в чобітки на босу ногу та свитину й хустину теплу вхопила й із хати прожогом. Вилетіла з порога просто в сніг, аж раптом Степанко дивиться на неї.

Читайте також Жінка була ошелешена, вона розплакалася й більше ні слова не зронила.

— Чув, що сватають тебе? Чи ж правда? — спитав приглушено і шапку нащось зняв.

— А що я з цим зроблю? — вона йому та в сльози. — Не люблю я його!

І раптом парубок на руки її та в свитину до себе.

— Моя будеш! Нікому тебе не віддам! А батьки мої поймуть…

Та й втекли вдвох, лиш курява за ними піднялася. Христинка не пручалася, лише міцніше притискалася до широких грудей…

Цю історію мені розповіла бабуся. Батьки не злилися на доньку, а Степан (мій дідусь) теж був не з бідної родини та й прихистили дівчину. Коли надворі хурделить, я завжди згадую своїх рідненьких і цю романтичну історію.