У мого брата жахливий характер.

За ним постійно хтось бігає. Він може обирати серед десятків жінок. В нього три дипломи про вищу освіту. Зараз має свій бізнес, купив квартиру, машину, постійно літає в відпустку.

Жінки не витримують його. Спочатку липнуть, як мухи на мед, а потім тікають. Мій брат не тиран, він не піднімає руку на жінку, не підвищує голос. Ми з мамою вправимо йому мізки, якщо він образить свою дівчину! Біда брата в жорсткому характері. Він диктатор. Має бути так, як хоче він. Іншої думки не існує, тільки його. Брат слухає мене і маму. На цьому все. Думку інших жінок не сприймає взагалі.

Остання його жінка — Надія. Надзвичайно хороша! Ми з мамою натішитися не могли. Розумна, гарна, вихована і пироги смачні пече! В тієї жінки не було мінусів, одні плюси.

Брат привіз Надію на сімейну вечерю. Ми багато говорили. Жінка цікава. Я одразу подумала, як йому пощастило. Вони зустрічалися місяць. Поки що, це рекорд. Зазвичай, жінки тікають від брата через два тижні.

Читайте також Ось так ми гарували на них все життя, а вони спілкувалися з нами тільки тоді, коли ми давали їм гроші

Брат сидів тихенько. Їв рибу та, іноді, перемовлявся з мамою. Я слухала Надію з захватом. Вона розповідала про свою роботу. Вона займає високу посаду в міжнародній компанії. Сама заробила на квартиру. Потихеньку робить в ній ремонт. Не жінка, а золото. Таку спробуй знайди.

Посередині розмови брат попросив в Надії передати салат і поставити його з правого боку. Дівчина опустила тарілку з лівого. З цього все почалося. Брат попросив поставити тарілку назад. Надія виконала його прохання. Як тільки вона відпустила тарілку, брат знову попросив передати її і поставити з правого боку. Цей ритуал повторювався чотири рази. В Надії зник настрій. Вона ледь стримувала сльози. Ми з мамою мовчали, бо не знали, що казати.

Коли напруження трішки спало, я запросила Надію на каву. Вона погодилась. Назначила зустріч на вівторок.

— Ти нікуди не підеш. — Сухо промовив брат.

— Чому? — Здивувалася Надія.

— Тобі на роботу.

— Що з того? Я ж на каву йду.

Розмова не припинялася хвилин двадцять. Брат не пускав Надію зі мною на каву, а вона не розуміла, з якої радості.

— Я доросла, розумна жінка. Можу сама розпоряджатися своїм життя. — Сказала Надія.

Брат витер губи серветкою, подивився на Надію і вимовив одне слово:

— Ні.

Більше в брата не було дівчини. Такими темпами, він залишиться сам до старості!