В Італії я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він теж був українцем

Вперше свою бабусю Стефу я побачила коли мені було 3 роки. Тоді, мама розлучилася з татом й привезла мене до своїх батьків, а сама поїхала в Італію на заробітки. Жити нам було дуже важко. Через декілька років не стало дідуся й ми з бабусею Стефою залишилися самі.

Вона робила для мене абсолютно все. Грошей завжди було мало, тому вона навіть пішла продавчинею на базар, часто приносила мені різні смаколики й поїла смачнющим чаєм. Саме вона захищала мене від однокласників, які постійно дражнилися, тому що росла я без батьків. Тато почав нам допомагати тільки коли мені виповнилося 14 років, а мама грошей майже не надсилала.

Попри те, що росла я у порваних чоботях, я завжди відчувала любов, підтримку та тепло. Саме бабуся Стефа виростила мене такою доброю, справедливою та чесною людиною.

Читайте також Після весілля я переїхала до батьків свого чоловіка, оскільки грошей на власне житло у нас тоді не було. Так ми й досі живемо всі разом: я, чоловік, наша донька, свекор та свекруха.

Коли мені виповнилося 16 років, мама повернулася в Україну, аби забрати мене з собою. Я ж сказала, що бабусю Стефу саму не залишу. Мама не дуже хотіла брати її з собою, але нічого вдіяти не могла. Так ми полетіли до Італії. Жити там було вкрай важко. Мама часто пила, що серйозно похитнуло мою нервову систему й сварилася з бабусею. Я ставала на її захист, але вона могла накричати й на мене. Бабуся Стефа завжди була дуже справедливою.

В Італії я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він теж був українцем і звали його Антон. Жили ми вже добре, проте я бачила, що бабуся Стефа стає вже зовсім старенькою. Важко їй в Італії було й вона постійно говорила про те, що хоче повернутися додому. Я вирішила виконати це її бажання. Своє життя я ще встигну влаштувати. Ми з Антоном залишили роботу й поїхали в Україну. Там ми жили у бабусиній хаті.

Я щосили намагалася дати їй все, часто купувала смаколики, возила на різні курорти та просто на екскурсії. Так минуло 3 роки й нам з Антоном запропонували поїхати до Польщі на роботу. Бабусю ми залишили на маму, яка теж вирішила повернутися додому. Я звичайно дуже переживала за них, але втрачати таку можливість не могла.

За пів року, мені зателефонувала мама й сказала, що бабусі не стало. З того часу моє життя перевернулося, проте тепер я розумію, що у мене було найкраще дитинство. Нехай я не росла з батьками, зате я росла у любові!