Важко Віті було іти в школу, осінні черевики були слизькими на дорозі, та й холодно дуже.

—Матусю, що ти купиш мені на день народження?

Матір була насуплена. Сиділа на кухні й рахувала дрібні гроші, все ретельно записувала в блокнот.

– Доню, йди вмий руки і сідай їсти. Цього року ми не будемо святкувати день народження. Коштів взагалі не має, а з батькової зарплати потрібно купити твоєму братові чоботи, він взагалі не має зимового взуття…

– Мамо, чому так завжди. Я хочу нормального святкування, одній подрузі матір медівник на день народження спекла, іншій — купили нові джинси. А я і без подарунків, і без свята.

Леся побігла в сльозах у свою кімнату. Матір вже звикла до таких істерик, то ж непорушно далі варила на кухні пісні макарони. Час складний — дев’яносто четвертий рік. Тоді багато людей залишилося без роботи, все навколо закривалося, харчів не було. Так і матір Лесі з заводу замість грошей принесла мішок макаронів та цукру. А в неї двоє дітей школярів — син та донечка. Від безвиході жінці хотілося кричати, адже вона навіть не могла влаштувати коханій донечці день народження. Обдумуючи всю цю ситуацію, жінка не витримала й заплакала.

Читайте також – Що ж тепер, мамо? Який сором… Усе село сміятиметься, що наречений на весілля не приїхав. Краще зникнути з лиця землі, ніж пережити таке.

– Мам, ти чого? — прийшов на кухню старший син.

– Та все добре, Вітю, візьми макарони на плиті.

– Це все через Лесю, я чув, як вона кричала.

– Леся не маленька вже, пора дорослішати, – на кухню зайшов батько сімейства.

– Тату, вона може засмучуватися, адже це її день.

– Дуже розумний? Взагалі то ми не робимо їй день народження, бо тобі чоботи треба, – стукнув по столу кулаком чоловік. Вітя твердо подивився на батька:

– Так і не треба мені тоді тих чоботів, краще зробіть моїй молодшій сестрі свято, а я обійдуся.

Так Вітя й залишився з осінніми черевиками, а Леся готувалася до свята, день народження у неї першого грудня. Ще в кінці листопада все замело снігами.

Після уроків дітвора каталася на санчатах, гралися сніжками. Й одна подруга запитала Лесю:

– Слухай, а чого твій брат вдома сидить й не виходить на вулицю?

– Звідки я знаю? Не хоче, напевно.

Тоді дівчинка прийшла ввечері додому, досхочу награвшись, й поки роздягалася, привернули її увагу осінні черевики брата. Дівчина побігла на кухню:

– Мамо, зроби чаю! Вітько, там стільки снігу, ти чого не виходиш гуляти?

– Там дуже холодно, мороз.

– Та ти вічно мерзнеш, – засміялася Леся.

– Мамо, бабуся мені подарує гроші на день народження і подружкам я сказала, щоб гроші несли — в мене якраз виходить сума на нову курточку, ту що ми міряли на базарі.

Матір зніяковіла і глянула на сина, а він і далі читав книгу й навіть не відреагував.

Важко Віті було іти в школу, осінні черевики були слизькими на дорозі, та й холодно дуже. На вихідні святкували день народження Лесі, її привітали батьки, бабуся з дідусем подарували гроші, трішки грошей і подруги принесли. Всі частували неймовірним медівником з чаєм.

Ввечері донька перерахувала кошти — там якраз вистачало на курточку, то ж вранці одразу одяглася й побігла на базар з подругами.

– Ну, міряй, – нетерпляче сказала подруга. Леся завагалася, продавщиця послужливо подала курточку. Дівчинка одягла обновку. Подруга охнула заздрісно:

– Тобі дуже личить, я теж таку хочу.

Леся не могла налюбуватися своїм віддзеркаленням. Така курточка була її мрією.

–Та ж купляй! – квапили її.

Однак дівчина мовчки зняла куртку й підійшла до прилавка з чоловічим взуттям. Подруги не розуміли, що відбувається. Взяла Леся пару, яка за розміром підходить братові, покрутила в руках й зі слізьми на очах сказала:

– Беру, загорніть, будь ласка…

Тоді ввечері у дворі в сніжки гралася і Леся, і Вітя у нових чоботах. Матір спостерігала за ними й мовчки плакала.