Від цих її слів мені аж зле стало. Я пішла в коридор і почала взуватись, відчинила двері і свекруха сказала криком до чоловіка

Рожеві шпалери і шафки, біленьке дитяче ліжечко, рожевий балдахін, іграшки на полицях. І тут свекруха заявляє: – Ми з сином домовилися. Так що з пологового будинку до мене привезете внучку і йдіть, куди хочете…

Якось прийшли ми в гості до свекрухи. Вже усі були в передчутті малюка і я, звісно, також. Тільки от свекруха завжди хотіла мене всьому вчити, тому я не охоче хотіла йти в гості і пішла лише з одною умовою, яку я сказала чоловікові:

– Якщо твоя мати що-небудь утне, ноги її в нашому домі більше не буде!

Чоловік на все погодився і сказав, що похід до свекрухи буде спокійним, адже мені не можна нервуватися. У той день, свекруху, ніби підмінили: вона була спокійна, мило усміхалась, давала мені чай і накладала салатик. А потім спитала:

– Ну що, Мариночко, лікарі кажуть? Скоро внучка в мене з’явитися? – ласкавим голосом промовила до мене.

Читайте також  Моя свекруха постійно скаржилася своєму синові на мене. Через це у нас виникали непорозуміння та конфлікти

– Ще три-чотири тижні, зовсім трохи залишилося. – зітхнула я.

– Ну добре, добре. – клацнула свекруха.

– А щось Кирила з Настею не видно. На роботі чи що? – поцікавилася я. (Кирило – брат чоловіка, а Настя – його дружина і вони до пори до часу жили у свекрухи).

– З’їхали вони. Вже місяць як. – посміхнулася свекруха. – Квартиру винаймають.

Мені було дивно з того, адже Анастасія лише пів року тому хлопчика мала. А свекруха, пам’ятаю, так обіцяла допомогти з вихованням, а тепер вже вони з’їхали. Але в принципі Кирила нещодавно підвищили, а жити молодій сім’ї краще окремо, загалом, мене це мало стосувалося, тому я навіть нічого не питала за них.

– Ти мені з пологового будинку відразу подзвони, зріст Варюшки скажеш, добре? – попросила матір чоловіка. Я насупилася: – Чому Варюшка? Ми з чоловіком вирішили дочку Анею назвати.

– Ой, прости, обмовилася. Мариночко, ти з’їж пиріжок, а ми з сином підемо пошепчемося. – свекруха взяла мого чоловіка за руку і потягла з кухні.

Мене це злегка насторожило, а тому я підслухала розмову і почула:

– Ти що, їй ще нічого не сказав? – вимогливий голос свекрухи.
– Коли, мамо? Народить – скажу? – промимрив чоловік.

– Сьогодні скажи! Я свою частину угоди виконала – машину тобі купила, тепер твоя черга!

Мені стало ще цікавіше, що ж це за угода така. Значить, машина, нещодавно вручена чоловікові від роботи як кращому співробітнику останніх років, куплена свекрухою? І взагалі, що я тут сиджу, як квочка? Піду і прямо запитаю!

Я увірвалася в кімнату, де чоловік шептався з мамою, і обімліла: це була натуральна дитяча! Рожеві шпалери і шафки, біленьке дитяче ліжечко, рожевий балдахін, іграшки на полицях – в основному ляльки, на стінах веселі картинки з веселкою і квіточками.

– Подобається? Мені теж. Варенька буде тут жити. – досить посміхнулася свекруха. – Ми з сином домовилися. Так що з пологового будинку до мене привезете внучку і йдіть, куди хочете. А ми з Варюшею прекрасно заживемо.

Я подивилася на чоловіка, а він навіть не подумав відвести погляд:

– Ну а що? Хороша ідея. І дочка під наглядом, і ми висипатися будемо, і ти відразу на роботу вийдеш. Діло мама каже.

– Ти знущаєшся? Ні, свою дитину я виховаю сама! Свекруха Шановна, якщо Вам так потрібна дитина, що ж з Настиним сином не живете? – запитала я.

– Хлопчик. У мене самої двоє хлопчаків. А тут – внучка, завжди дочку хотіла. А тут таке щастя – ти мені свою віддаси. Вона буде мене мамою називати, я їй буду кіски плести, нарешті в ляльки грати. – розмріялася свекруха.

Від цих її слів мені аж зле стало. Я пішла в коридор і почала взуватись, відчинила двері і свекруха сказала криком до чоловіка:

– Не умовиш дружину – машину відберу! Май на увазі!

Додому я поїхала одна ледве відбившись від чоловіка. Як він посмів торгувати нашою дочкою? Як? Бути мені матір’ю-одиначкою! Ось, з’їздила в гості до свекрухи. Лікуватися їй треба, з синочком на пару. Тепер думаю про розлучення. Може Ви скажете, що це маячня, але справді то реальна історія!