Вражаючих історій в будинку малятка відбувається досить багато, проте ця запам’яталася мені найбільше.

Пропрацювавши в будинку малятка деякий час, можу з упевненістю сказати, що це досить складна робота. Я не знаю, чому я зважилася туди влаштуватися, адже я плачу над кожним новим немовлям і переживаю за його долю.

Звичайно, чоловік проти моєї роботи, бачачи мій емоційний стан, коли я приходжу додому. Він наполягає на тому, щоб я звільнилася. А я не можу піти звідти, адже хто буде любити тих дітей так, як це роблю я?

Вражаючих історій в будинку малятка відбувається досить багато, проте ця запам’яталася мені найбільше.

Був уже вечір і нам зателефонували з лікарні. Повідомили, що сьогодні до нас доставлять однорічного хлопчика. Справа в тому, що його батьки потрапили в аварію і не вижили, а дитина залишилася круглою сиротою. Родичів у нього тут не було, тому відправили малюка до нас.

Привезли Діму на поліцейській машині, малюк був дуже наляканий і розгублений. Було помітно, що він сильно переживав, хоча не плакав. Очевидно, що у хлопчика був стан шоку.

Читайте також Я вже 10 років живу і працюю в Італії. Спочатку я приїхала сюди сама.

Коли мені передали Діму в руки, я відчула, що у нього зараз серце вискочить з грудей. Я прошепотіла йому на вухо, щоб він не боявся. У цей момент він глянув на мене і у нього покотилися по щоках сльози.

Однак не було тієї дитячої істерики, яку всі бачили. Він мовчав, а слізки просто скочувалися по круглих дитячим щічках. Він просто не міг зрозуміти, куди поділися його батьки і що за незнайомі люди його оточують.

Мені було його дуже шкода, тому на ніч я взяла його до себе в свою кімнату. Я хотіла його заспокоїти, почитати казку. Коли Діма заснув, уві сні він продовжував здригатися і серце також сильно калатало. Це хвилювання передавалося і мені.

Бачачи, як складно Дімі адаптуватися, я приділяла йому більше уваги. Я відчувала, що він продовжує переживати.

– Перестань за ним бігати! Нічого пригрівати. Йому ще жити … одному. – суворо сказала стара нянечка.

А я не можу так, тому пропустила її слова повз вуха. Як тільки з’являлася можливість, я грала з Дімою. І знаєте що? Мене через це звільнили. А причиною була моя «профнепридатність». Виявляється, не можна ставитися до деяких дітей по-особливому. Я, напевно, цього ніколи не зрозумію.

Забавно, що я не змогла розлучитися з Дімою, тому запропонувала його усиновити. Чоловік погодився, коли побачив цього малюка на власні очі. Я не хотіла залишати хлопчика в тому холодному місці. Так я вперше стала мамою.