Всі ці «бумеранги», «на чужому нещасті…» – маячня. Родина, яку можливо зруйнувати – варта того!

Вона мені телефонує раз на місяць стандартно. Говорить: «У нас діти, я його люблю, залиште нашу родину у спокої!» Але я не беру чужого, я хочу забрати своє. До того ж, вона його не цінує, як належить, а він просто золотий! Голубонько, я була такою ж.

 

А твій Сашко – не чоловік, а мрія. Всі ці «бумеранги», «на чужому нещасті…» – маячня. Родина, яку можливо зруйнувати – варта того!
Я вже була заміжня, є синочок. З чоловіком розлучилися через те, що він не хотів працювати, жив за рахунок своїх батьків. Ну а потім я дізналася про його зраду.

 

Читайте також Жодна мама не піде на таке, щоб залишити маленьку дитину з температурою.

Це була остання крапля. Навіщо мені такий мужчина, якого і мужиком не назвеш?
Ми розлучилися, він переїхав до своїх батьків, я залишилася з малим у своїй квартирі, а колишній чоловік мені копійчані аліменти платить на сина.
В мене хороша робота, друзі, підтримують рідні. Я не шукала відносин, або тільки бути не самою.

Але через три роки після розлучення зі мною сталося справжнє кохання.
Сашко – не чоловік, а мрія. Ми разом вже два роки. Він добрий, у нього чудове почуття гумору, він все зробить, аби заробити стільки, щоб вистачало і його родині і мені допомогти. Разом з Олександром ми вже два рази разом літали відпочивати. Не знаю, що він плете дружині, я в це не вникаю і не цікавлюся. Головне, що він знаходить таку можливість, а, значить, я йому потрібна.

Він не кохає дружину, але дуже прив’язаний до двох дітей. Я не наполягаю, щоб він розлучався, я все розумію і готова чекати. Звісно, не все життя, а тільки доти, поки трохи підростуть його діти. А моєму синові Олександр вже став справжнім другом.

Місто, де живу я, не далеко від райцентру, де мешкає Олександр. Це трохи все ускладнює. Десь з півроку тому дружина Саші роздобула мій номер телефону.

Тепер вона мені телефонує раз на місяць стандартно. Говорить: «У нас діти, я його люблю, залиште нашу родину у спокої!»
Але я не беру чужого, я хочу забрати своє. До того ж, вона його не цінує, як належить, а він просто золотий!
Голубонько, хочеться мені їй сказати, я була такою ж. А твій Сашко – не чоловік, а мрія! Та я відповідаю лише одне: «Ви не туди, мабуть потрапили, я не розумію, про що ви».

Так само я буду вести себе, якщо вона надумає приїхати і зустрітися зі мною, поговорити. Але, я думаю, вона на це не зважиться, бо вона боягузка. Це вже зрозуміло. Якби не боялася – давно б вже примчалася і боролася б за свою родину. А дзвонити – це таке, кожен зможе.

Одним словом, я відступати і поступатися не збираюся. І усім жінкам хочу сказати: боріться за своє!
Всі ці «бумеранги», «на чужому нещасті…» – маячня. Знаю приклади, коли жінки одружувалися зі своїми жонатими коханцями і потім живуть щасливо все життя, народжують дітей, наживають майно, багато чого досягають.

Родина, яку можливо зруйнувати – варта того, я в цьому впевнена. І я свого щастя дочекаюся і буду зі своїм коханим мужчиною!