Взагалі, дитину вона нагуляла, а її сина зробила цапом-відбувайлом — стверджувала свекруха.

Років зо два назад я їхав до своєї сестри в гості. Довго не міг обрати чим їхати, але вибір зупинив на залізниці. І от заходжу в купе та бачу з ким мені належить подорожувати увесь день. Це була молода дівчина з дворічною, на вигляд, дитиною. Дівчина, до слова, була дуже вродливою, та водночас сумною. Заплакані очі було не сховати.

Я не надто люблю лізти у особистий простір кожного, але її вигляд мене сильно турбував.

Її звали Ярина. Спершу з батьківської хати її вигнала власна мати, бо та чекала дитину від хлопця, якого батьки не хотіли приймати в сім’ю. Тепер, через два роки, все повторилось. Тільки тепер замість батьків це зробила свекруха. Вона чомусь вирішила, що маленька донечка не є її внучкою. Взагалі, дитину вона нагуляла, а її сина зробила цапом-відбувайлом — стверджувала свекруха.

Звідки взялося таке припущення Ярина не знає. Єдине, що свекруха завжди говорила у відповідь, що від її сина “така” дитина не могла бути. “Такою” вона називала вроджену ваду дитинки — одна ніжка була довшою за іншу. Ну і звісно, не обійшлося без ворожки, яка на картах розклала, що дитина не по крові рідна.

— Невже вона більше вірить ворожці, аніж мені!? — захлинаючись слізьми говорила дівчина.

— А чому ваш чоловік нічого не зробив? Це ж нечувано, щоб жінку та ще й з дитиною з дому свекруха виганяла.

 

Я намагався заспокоїти дівчину, та розумів, що мої слова ніякої магічної сили не мають і навряд вони виправлять ситуацію. Та я продовжував з нею розмовляти, бо підтримка навіть від незнайомої людині була їй потрібною.

Читайте також Тепер зрозуміло, чому з Люби не вийшла гарна мама. Її виховували не краще.

Маленьке чудо якраз проснулось, побачивши мене – почала усміхатись, її блакитні очі заворожували настільки, що і я, і її мама на хвилинку забули про усе, що говорилось раніше.

— Ох, і є ще на білому світі такі люди, що вірять в усі забобони.
Я вирішив розказати історію своєї мами.

Одружилась моя мати з батьком коли їм було по двадцять років. Появилось в цьому шлюбі двоє дітей — я і мій молодший брат. Жили як всі, та в один момент наш батько сильно занедужав. Лікарі розводили руками.

І тут наша сусідка порадила поїхати до одного мольфара, наче він все вміє і все може. Мати, втративши будь-яку надію, поїхала. Та не все той мольфар вмів. Заявив їй, що в усьому винна вона сама і ми (діти) з нею. Бачте, вона йому щось ворожила, щоб скоріше помер.

Мамі моїй тоді було 37 років, і за весь час, навіть по сьогодні, вона нікому слова кривого не сказала. А тут виявляється вона мeгeрa. Бабуся моя, не витримала цих звинувачень і разом з жіночою стороною нашої сім’ї, поїхали до того мольфара, вивести на чисту воду.

Приїхали. Не встигли в двір ступити, як мольфар вискочив на поріг.

— Я знав, що ти приїдеш щераз! — майже кричучи сказав дід. —Ти ще мені поробити хочеш, відьмо ти погана!

Бабуся зрозумівши, що розмови ніякої не вийде — пішла геть. На вокзалі зустріли місцеву жительку. Зав’язалась розмова. Жінка почувши нашу історію, мовила: «До цього шарлатана ніхто з нашого села не ходить — не вірте йому! Все що вміє, то впевнено говорити і нічого більше, тьху на нього! Кожен день на його вулиці жінки плачуть, бо запевняє, що то вони в усіх бідах винні».

Моя бабуся спершу ніж сісти в автобус додому, зайшла до дільничого. Він нічого нового не почув, бо скарг на місцевого мольфара щодня більшало. Та бабусина заява, наскільки я знаю, стала останньою каплею, бо загримів наш “чарівник” за грати.

Батьку моєму з часом стало краще, бо перевели ми його в іншу лікарню, де лікарі були більш кваліфіковані. От тобі й історія про потойбічні сили. Після цього моменту ніхто в нашій сім’ї не вірить в це.

— І тобі раджу не засмучуватися! Якщо свекруха вірить в магію настільки, що готова свою внучку на вулицю вигнати — значить не заслужила вона бачити як та росте. Я впевнений, що життя твоє ще налагодиться. І будуть в ньому люди, які віритимуть в тебе, а не в слова невідомих їм людей!