Я намагалася розмовляти з батьками дівчинки, але все було бестолку. Вони прямо мені в очі говорили, що вона їм набридла і тільки заважає. Це було чути дуже противно.

У дитячому садку вихователем я працюю вже 15 років. І на своєму досвіді багато вже побачила. І бачила як діти самі приходили в садок, і як вони накидалися на їжу, ніби їх вдома не годують.

Але таке трапляється не дуже часто. Але останній випадок перевернув все всередині мене, таке я бачила вперше.

Півроку тому в групі з’явилася нова дівчинка, дуже гарненька, ласкава, золото, а не дитина. Але вона мало кого підпускала до себе, ніби боялася чогось. Я змогла знайти до неї підхід і ми стали з нею хорошими подружками. Для неї я була просто Аня.

Читайте також Перший час перебували в ейфорії, а потім непомітно, надто захопившись новим статусом і облаштуванням сімейного гніздечка, я стала робити одну дурницю за іншою 

Батьки у дитини, звичайно були, але турботою і любов’ю дитину не оточували. Їм більше подобалося веселитися, вони тому й приводили дочку в дитячий сад, щоб вона не заважала вдома.

Кілька разів вони просто забували дівчинку в саду, мені було боляче дивитися як вона сидить одна в роздягальні садка, в маленькій пошарпаній курточці і шапочці з бубонцем … Сльози наверталися і я забирала її до себе додому. А батьки могли згадати про неї тільки через тиждень. Дзвонити їм намагалися, але номера були не доступні.

Я намагалася з ними розмовляти, тобто з батьками дівчинки, але все було бестолку. Вони прямо мені в очі говорили, що вона їм набридла і тільки заважає. Це було чути дуже противно.

Тепер я збираю документи, хочу забрати дівчинку собі, своїх дітей у мене немає, чоловіка, на жаль теж, розумію що шансів у мене дуже мало, але я не здамся. Я дуже боюся за цю дитину.