Я не так давно усиновила дитину, тому що не можу мати дітей, на мій жаль.

Щиро кажучи, я ніколи не розуміла чому моя рідна мама завжди ставилася до мене так недобре. Адже, з одного боку, вона у всьому мене підтримує, але коли я приймаю рішення, що трохи розходиться з її світоглядом, то відразу починає вказувати на мою неправоту і починає спілкуватися зі мною спілкуватися зовсім по-іншому. Таке відчуття, ніби їй гордість не дозволяє переступити через себе і підтримати мене в тому, чого вона не розуміє.

Читайте також Мoя мама прoміняла мeне на нoвого чoловіка. – В дитячий бyдинок її здaй, я нe збиpаюся її гoдувати, – кpичав вiтчим.

Саме такий період у нас з нею зараз. Я не так давно усиновила дитину, тому що не можу мати дітей, на мій жаль. І вона каже, що цей хлопчик ніколи не стане мені рідним. Звичайно, я розумію чому вона так говорить, адже їй за фактом є з чим порівняти. У неї є рідна дочка в особі мене і інша, яка прийшла в її сім’ю разом з чоловіком, у нього теж є донька від першого шлюбу. Мою зведену сестру вона ніколи не могла полюбити і ставилася до неї якщо не дуже погано, то зовсім недобре. Проте, я зі своєю зведеною сестрою лажу дуже добре, і ми стали один одному ближче, ніж всі мої найкращі подруги, з якими я спілкуюся з першого класу.

Часом я навіть забуваю, що ми з нею не рідні, тому що все настільки природно. Мені здається, ніби я завжди була з нею. І я сподіваюся, що з усиновленою дитиною у мене буде точно так же. Адже, по суті, не має значення рідна дитина чи ні, якщо ти її щиро любиш і готова заради неї на все, а свого хлопчика я оточила материнським теплом.

Чи зможу я змінити при цьому відношення своєї матері? Навряд чи. Адже їй завжди здавалося, що добре потрібно ставитися тільки до своїх дітей. Якщо говорити точніше, то тільки до своєї сім’ї. В її розумінні поважати інших зовсім необов’язково, тому що ніхто не заслуговує любові так, як рідні для тебе люди.

Її можна зрозуміти, однак чи потрібно це робити? Невже я повинна продовжувати її нерозумну традицію? У цьому ж ніякого сенсу немає, тому що покоління завжди змінюється і стандартне «батьки і діти» абсолютна норма. Особливо в нашому світі, коли навколо повно інформації. Адже я більш ніж впевнена, що ніколи не буду ставитися до своєї дитини так, як моя мати до мене. Він буде рости в вільному оточенні з мого боку та розумінні і ніколи ніхто з родичів не стане закликати його до своєї точки зору.

Так чи інакше, але ще якийсь час я спробую переконати свою матір. Однак, якщо це продовжиться в тому ж дусі, мені просто доведеться припинити спілкування з нею. Я не дозволю, щоб настільки поганий вплив поширювалося на мою дитину. Найменше йому потрібно в його віці пережити все те, що пережила я. Я хочу, щоб він знав, що я його матуся і нікому не дозволю недобре ставитися до нього.