Я не влаштувала своє особисте життя через те, що виховувала сестри дочку, яку вона залишила. Та пройшов час і так і ніхто не оцінив мою доброту.

Мені було 20 років, моя сестра втекла з дому, залишивши свою дочку на мене та маму. В записці було написано, що вона не про таке життя мріяла.

Клопоти і турботи про дитину ми з мамою звалили на свої плечі. Як тільки Марічці виповнилося три роки, і стало остаточно зрозуміло, що моя сестра не з’явиться, ми позбавили сестру батьківських прав, мама оформила опікунство над моєю племінницею.

Марічка називала мене мамою з самого дитинства. Вона росла в люблячої її сім’ї, правда, без тата.

Мій наречений мене кинув, відмовившись брати на себе відповідальність за чужу дитину. Він тоді так і сказав, що якби Марічка була моєю дочкою, він би не роздумуючи її удочерив.

– Але вона не твоя! Залиш її своєї матері, ми з тобою народимо і ти будеш виховувати наших дітей! – умовляв він мене.

Заміж я так і не вийшла, не склалося. Ми з мамою переїхали на інший кінець міста, щоб злі язики не донесли до Марічки зайвого, занадто багато було в курсі тієї негарної історії.

Три роки тому, коли Марічці виповнилося сімнадцять, не стало моєї мами. Вона сильно боліла, і, щоб убезпечити нас з Марічкою, написала заповіт на мене. Сестра і тоді не з’явилася. Мені тоді довелося побігати, щоб взяти опіку над Марічкою на себе.

До недавнього часу, я була матір’ю вісімнадцятирічної дочки. Я не вийшла заміж, я не нapoдила своїх дітей. Я вклала душу в цю дитину.

А варто було з’явитися сестрі на блискучому кабріолеті, з новим смартфоном в руках в якості подарунка, як Марічка попливла.

Дочка кричала на мене, що я зламала їй життя. Що вона могла купатися в грошах разом з матір’ю, а не животіти зі мною, «жалюгідною продавщицею», на гроші.

Читайте також: Мій син привів у дім невістку та я не погодилася, щоб вона залишилася, адже вони мають жити самостійно, хоча я не хотіла їх відпускати

Вона зібрала речі і пішла зі своєю біологічною матір’ю в красиве життя.

Я залишилась одна. Я як сомнамбула, ходила на роботу, їла на автоматі, чи не відчуваючи смаку їжі. Я не знала, який день тижня і яке число.

Мені допоміг мій начальник жартома сказав, що звільнить мене з роботи, якщо я відмовлюся піти з ним на побачення. Я пішла, щоб не провести черговий вечір в порожній квартирі.

Ви не уявляєте моє здивування, коли через півтора місяці я дізналася про те, що чекаю дитину.

– Та киньте Ви, придумали теж. Ви не уявляєте, скільки жінок народжують у віці близько 40. Чи не ви перша, не ви остання. Ну що, нapoджуємо? – запитала лікар в жіночій консультації.

Я, ледве стримуючи сльози щастя, кивнула головою:

– Нapoджуємо!

Владислав, мій начальник, зробив мені пропозицію, я погодилася. Чоловік і своє дитя – давно забута мрія. І скоро вона стане реальністю. Здавалося, ніщо не може затьмарити мого щастя. Моя дитина. Мій. Його не забере ніяка сестра. Тільки мій.

Ми з Владом збиралися на перше УЗД, коли подзвонили в двері. На порозі, з валізами, стояли Світлана , Марічка і хлопчик років 13.

Про дочку сестра згадала не просто так. Її син від чоловіка – багатія потребував пересадки чогось там. Ось вона і поманила наївну Марічку обіцянками красивою і багатою життя.

Мало того, що Марічка не підійшла як донор, ще й Світланин чоловік з’ясував, що хлопчик, якого він 13 років виховував, зовсім не його син. Чоловік сестри надійшов благородно – він знайшов донора і оплатив операцію.

А потім вигнав Світлану і її дітей. За шлюбним контрактом, який сестра підписала в надії пережити чоловіка, вона залишилася без копійки грошей. І тепер їй потрібна половина квартири нашої мами.

І взагалі, за словами сестри, я повинна зробити благородно – віддати квартиру сестрі і її дітям.

Ви можете мене засудити – Ваше право. Але я їх виставила.

Тепер у мене своє життя, свої інтереси.

Сестра-зозуля і дочка-зрадниця в мої плани на життя не входять. Я майже 20 років виховувала дочку сестри, але тепер у мене своя сім’я.