Я переживала за Яну, переживала чи допоможе розмова з поліцейським. Але наступного дня після розмови Яна прийшла не сама, а з мамою.

Одного літнього вечора почалась злива. Небо затягло важкими чорними хмарами, з яких ринули краплі води. Я, працюючи в кафе, вже готувалась до закриття. За вікном перехожі бігли до своїх теплих будинків та квартир. Я подивилась на перехожих і продовжила свою справу. Раптом в заклад зайшла маленька дівчинка, прямо дюймовочка.

Вона акуратно тихенько закрила за собою двері, підійшла до вітрини з тортиками, потім підійшла до іншої з пончиками. Походивши в по кафе дівчинка підійшла до каси, за якою стояла я та нерішуче запитала: «Пані, можна я трішки погріюсь у вас?». Я зі здивування та цікавості запитала дівчинку чому вона не дома, на вулиці ж така жахлива погода. Вона опустила голову, та ледь чутно промовила:

-Нудно мені дома, не сидиться. – якось не дуже охоче вона відповіла.

-Я не заперечую, погрійся, поки я готую кафе до закриття. – відповіла я та пішла перераховувати сьогоднішню виручку та складати звіт.

Ми разом вийшли з кафе. Я подивилась куди йде дівчинка. Вона пішла в бік багатоповерхових жилих будинків, так що я була впевнена, що вона побігла додому.

Наступного дня, в цей самий час дівчинка знову прийшла та знову попрохала мене пустити її погрітись. Я вирішила цього разу дати їй чогось перекусити.

Наливши їй теплого чаю з молоком та взявши з вітрини смачного пончика, який переважно беруть всі діти, що приходять до нас, поклала смаколик та горнятко англійського чаю на стіл за яким сиділа маленька та запитала її:

-Як тебе звуть? – ніжно запитала я, присівши до неї за столик.

-Яна. – тихенько відповіла дівчинка акуратно взявши пончик та горнятко.

-Януся, я можу тебе та називати? – запитала я на що дівчинка схвалюючи кивнула. — А чому ти зараз не дома або у садочку? Чи можливо ти вже школярка?

 

-Я ще за маленька для школярки, в не ходжу, бо в мами з татом не встигатимуть мене забирати вчасно.

-Тоді чому ти не хочеш бути дома?

-… — дівчинка опустила голову, так нерішуче сказала, — Мене Остап та Арсен ображають.

-Це твої братики?

-Угу, старші.

-А що мама з татом? Вони нічого не кажуть їм за це? – схвильовано запитала я і вже думала як їй можна допомогти.

-Вони зараз все біля Саші  їй потрібно багато уваги. Я теж з нею сиджу частенько, ще і через це не ходжу в садочок.

-Ну а твої брати чим зайняті? Вони допомагають мамі з дитям?

-Ні, завжди кажуть, що не мають як, зайняті.

 

Читайте також Для того щоб розірвати стосунки доньки з цим зухвальцем – я змушена була зателефонувати до батьків Тараса.

Коли Яна пішла я одразу зателефонувала своєму другові, який працює в поліції. Завершивши свою розповідь він пообіцяв зайнятись цією справою та підключити соц.опіку. Але сказав, що йому потрібно поговорити з дівчинкою, щоб краще розуміти ситуацію.

 

Наступного дня мій друг прийшов в час, який я йому назвала та ми разом чекали приходу Янусі. І вона все таки прийшла. Ми сіли поговорити з нею, вона погодилась все розповісти. Потім мій друг запропонував дівчинці пройти з ним до її будинку, а потім він поговорить з її батьками. Вона погодилась та вони разом пішли.’

 

Я переживала за Яну, переживала чи допоможе розмова з поліцейським. Але наступного дня після розмови Яна прийшла не сама, а з мамою. Та була вдячна, що я допомогла її доньці, що не залишила її ні під дощем ні в такій ситуації. Жінка була дуже здивована, бо не знала і навіть не підозрювала, що її старші сини так себе поводять. Вона завжди на роботі і на підробітках, майже нічого не встигала, ось і прогавила таке. Дуже просила вибачення в Яни та купила їй декілька тих пончиків, таких як я тоді давала дівчинці разом з горнятком чаю. Мама Яни також розповіла, що винуватці вже пройшли профілактичну бесіду і усвідомили свою помилку, тому я можу бути спокійна за Яну.