Я просила свого сина не вчиняти так зі мною, і не переселяти мене в приміщення, яке вони почали називати житлом.

Я з чоловіком жила в затишному та комфортному будиночку. У нас були всі зручності, а ще красива місцевість, неймовірно чисте повітря і мальовнича природа. Чоловік у мене був працьовитий, тому одні з перших провели собі воду в дім і одразу купили пральну машинку, туалет та ванну. Насолоджувалися життям!

Чоловік, попри свій вік, ніколи не переставав працювати, завжди шукав нові підробітки. А я, своєю чергою, висаджували квіти та мала декілька грядок.

Поруч з нашим будинком була невеличка ділянка, а недалеко гарне озеро. Радісно було прокидатися щодня в такому захоплюючому місці. Але ми зробили з чоловіком помилку. Ми вирішили переписати на нашого сина все наше майно. Думали, що син буде слідкувати за господарством, однак ми помилилися.

Читайте також Взамін, я обіцяю тобі смачну вечерю, тепле ліжко та свою підтримку і любов

Як тільки не стало чоловіка , син мені прямо сказав, що не збирається дбати про будинок, а я не повинна розраховувати на його підтримку та допомогу. Хай там що, але в селі завжди потрібна чоловіча сильна рука. То потрібно покосити високу траву, то сміття вивезти, то зремонтувати щось.

Син вирішив жити в будинку своєї дружини, на який ми частково давали гроші з чоловіком. Він залишив мене наодинці зі всіма проблемами. Олег розумів, що я не впораюся самотужки зі всім, і врешті-решт він прибрав мене з власного дому.

 

Забрав мене жити до себе, а мій будинок продали. Каже, що він мені вже точно не знадобиться.

Всі зароблені гроші Олег одразу забрав собі, а мені віддав лише дві тисячі гривень на побутові витрати. Пообіцяв мені, що будуть забезпечувати мене з дружиною всім необхідним. Коли ж мене привезли додому, то поселили в вітальній. Я ніколи не нарікала та не жалілася: їсти давали, всі зручності були, телевізор, тумба, завжди чисто та тепло. Але згодом все змінилося.

Я бачила, що до нас на подвір’я почали приходити майстри, але не хотіла нічого розпитуватися. То їхні особисті справи, але згодом я все зрозуміла.

Одразу ж біля їхнього будинку був невеликий сарайчик, колись там тримали сіно. Коли майстри завершили ремонт, то Олег переніс туди всі мої речі, а ще телевізор та тумбочку.

Я просила свого сина не вчиняти так зі мною, і не переселяти мене в приміщення, яке вони почали називати житлом.

Вікна тут дуже маленькі, взимку дуже холодно. У мене тут немає нікого зі знайомих чи друзів. Я не маю з ким поговорити та розказати свою історію. Мій син мене уникає, нікуди не бере, нічим не допомагає більше. Вони просто залишили мене напризволяще. Хоч ми й живемо на одному подвір’ї, але рідко бачимося. Навіть не дозволяють мені гратися з онуками.