Я сину так і сказала, що не підтримую його, а дівчині порадила збирати речі і йти додому, поки не отримає заповітної каблучки на палець. Повагу, я вважаю, потрібно заслужити!

– Не розумію, коли син нарешті за розум візьметься! – зітхає шістдесятирічна Леся Іванівна. – Андрію вже 33 роки, а він поводить себе так, ніби йому 19.

Леся Іванівна трохи перебільшує: син її, Андрій, на підлітка вже точно не схожий ні зовні, ні внутрішньо. Він давним-давно вже живе окремо від батьків, вивчився, працює, купив собі квартиру – причому, спокійно, без кредитів і боргів.

У своїй компанії Андрій як фахівець на хорошому рахунку. Його раз у раз намагаються перекупити конкуренти, тому рідне керівництво у великих і малих питаннях йде йому назустріч. Так що в плані роботи і особистих фінансів у Андрія все добре. Жінку засмучує тільки один аспект – явне небажання сина заводити сім’ю і, головне, дітей.

– Час минає, я бабусею хочу побути! – журиться Леся Іванівна.

 

Читайте також Увечері я розповіла чоловікові, що свекруха всім розповідає, що це вона нам допомогла купити будинок. Знаєте, як прикро стало, що вона нахабно привласнює собі заслуги в тому, що це тільки завдяки їй ми живемо як люди

Треба відзначити, що жіночою увагою Андрій не обділений, і один практично не буває, у нього завжди хтось є. Дівчата намагаються привернути його увагу: молодий, заможний, симпатичний чоловік з квартирою для багатьох – вершина мріянь. Знайомляться з ним і на роботі, і в спортзалі, і в клубі, причому, більшість підходять перші. І Андрій охоче зустрічається з усіма бажаючими, але ось серйозних відносин надовго не заводить.

Кілька місяців, а то і тижнів – і у нього вже нова пасія. І Леся Іванівна впевнена – це не тільки тому, що син у неї такий вітряний. Син, звичайно, теж хороший, це так. Але він би таких не був, якби не дівчата.

Якось приходжу до сина додому, а у нього вже якась дівчина поселилася. Я їй кажу – Андрій Вам що, пропозицію зробив, що Ви сюди переїхали? Ви хто йому будете?

А вона мені відповідає, що до одруження ще далеко, мовляв, поживемо – побачимо. Я так і сіла, це що ж виходить, вона йому навіть не наречена, не дружина, а живе в його квартирі? Куди ж тільки батьки цих дівчат дивляться?

Я сину так і сказала, що не підтримую його, а дівчині порадила збирати речі і йти додому, поки не отримає заповітної каблучки на палець. Повагу, я вважаю, потрібно заслужити!

– Слухай, Лесю, ну так теж не можна! – зітхають подруги. – Уяви на хвилиночку, що ось ця дівчина завтра виявиться законною дружиною твого сина. З дружиною теж так будеш розмовляти?

– Ну, з дружиною! Законна дружина і мати дитини – це зовсім інше, – впевнено заявляє Леся Іванівна.

– Так Андрій з такою і не одружиться ніколи. Скільки вже їх було, це явно не остання. Я вважаю, що світ зараз котиться казна куди. Я прийму в дім з повагою лише ту дівчину, яку мій син назве своєю дружиною.