Я вчора викликала таксі і за мною приїхав чоловік, який вразив мене до глибини душі.

Викликала таксі.

Водій усміхається. Я теж, але в телефоні, займаюся якимись питаннями по роботі.

– Вам не дме?

– Ні, спасибі, все добре.

– Ви не замерзли?

– Ні, мені справді добре.

– Хочете цукерок? Я купив їх тільки що в магазині. Такі смачні! Желейні. Обожнюю їх! Я звичайно не пропоную пасажирам, це не тактовно. Але Вам прям захотілося. Я все зрозумію, якщо відмовитеся. Хочете?

– Хочу!

Віддав мені всю коробку. Пожартувала, що розумію, чому у нього такий позитивний рейтинг.

 

Читайте також  Різдвяні традиції в різних країнах світу

 

Намагаюся зрозуміти, що відбувається – ранок, сонна ще.

Завели розмову про дітей. У нього дочка на другому курсі в університеті в Польщі. І коли він сказав наступну фразу, моя щелепа виявилася на підлозі.

– Ось знаєте, Зою. Я так кайфую від того, що у мене є дитина. Дружина. Робота. Мені ось реально подобається. Ось дзвонить мені дочка, просить грошей на якісь речі. Ну, вона там в Польщі. Сумує. А я поповнюю їй картку, і т-а-а-к добре на душі стає. Просто кайф! Що я дитині своїй зробив щось хороше. Я уявляю як вона там якісь хусточки собі купить, піцу замовить з друзями, їй на все вистачить. І мені прям тепло.

А ще знаєте, я от коли дружину відводжу на манікюр (на секундочку, так?), ярозплачуюсь сам. І так кайфую! Вона ж потім цей манікюр мені буде ще 2 тижні показувати і усміхатися. І мені так добре від цього, ви собі не уявляєте. Я ж сім’ї щось хороше зробив! І мені так добре на душі після цього.

На цьому етапі я вже забула про вхідні на своєму телефоні.

– А ось ще знаєте, так мало щасливих людей на вулицях! Ось я дивлюся на пішоходів, і практично не бачу «своїх», усміхнених. Всі такі тьмяні і смикані. Ви взагалі перша, хто усміхнувся мені за останні пару днів з пасажирів.

Зустрів знайомих недавно. А у них двоє дітей – в 1-му класі і в 3-му. І вони скаржилися, як дорого дитину в школу зібрати, а приналежності купити, а підручники, а форму, а курси… Хвилин 15 розповідали, і лиця на них не було.

А я запропонував рішення. Знаєте яке?

Сказав – йдіть в найближчий дитбудинок і здайте туди своїх дітей, якщо вони для вас проблема. Тоді у вас не буде проблем ні зі школою, ні з формою, ні з підручниками. Вони у відповідь – «ні, ну як це… так не можна… ми ж любимо їх, це ж наші діти..»

Ну ось ваші діти – значить, будьте вдячні за те, що Бог послав вам здорових , живих красивих дітей. Багато людей мріють про це і на всі суми в світі готові, а у вас цей дар уже є. Подарунок долі.

Любіть їх – робіть все для них. І робіть так, щоб вони про це «все» навіть не дізналися. Не любите – здайте в дитбудинок.

Чого ви скаржитеся?

Настільки щасливі люди, а зовсім не помічають свого щастя.

І у більшості так, правда?…

Він ще про щось розповідав далі.

Я мовчала, слухала (це рідко буває), і в моїй голові проносилися фрази «оплачую манікюр дружині і кайфую», «роблю щось для дитини і кайфую».

Я зрозуміла, що ось цей Водій не підприємець, не інвестор, не політик. Він не входить ні в які ТОП-100 чоловіків, як багато моїх знайомих. Його немає на обкладинках. З ним не знімають інтерв’ю. Він навіть не заробляє, як я.

Але життя в ньому більше, ніж у всіх інших! Любові, світла – справжнього світла, не телевізійного! – більше, ніж у всіх людях, яких я коли-небудь зустрічала. Взагалі.

Я дивилася на чоловіків зі свого оточення і думала, що це нормально. Бути вічно з кислим обличчям (ти ж у великому бізнесі), або не усміхатися, бути заклопотаним і незадоволеним, не вміти кайфувати, або говорити жінкам «ооо, знову на свої салони гроші висмоктують з мене», або ставиться до життя, як до боротьби і випробування.

Я вийшла з машини з цукерками і в супроводі 100500 компліментів. Цікаво, він так поширює своє світло на всіх людей?

Я вийшла і зрозуміла, що мені прям світло!!! Такий великий урок. І таке космічне ставлення до життя.

Я таких інсайтів і просвітління після тренінгів ніколи не отримувала.