“Я все розумію, причіп нікому не потрібен”. У Марини тепер нова сім’я, нова дитина, а я виховую внучку

Моїй дочці Марині 39 років, у неї є донечка Єва, від першого шлюбу, якій уже виповнилося 10 років. Зараз Марина має нову сім’ю, а з першим чоловіком розлучилася, коли дитині було пів рочку.

Чоловіку надоїли сімейні клопоти, він почав зраджувати їй. Марина, так і не змогла його пробачити та повернулася додому сама, на руках з дитиною. Квартира у нас була великою, місця на всіх вистачало. Жили ми четверо, допомагали виховувати внучку. Поки ми ввечері гралися з внучкою, вона ходила гуляти з подружками. Ми відпускали її, адже думали, що знайде собі чоловіка та хорошого батька для Єви.

Пройшло декілька років, Єва у садок пішла. Я вранці вела внучку в садок, а ввечері забирала. Марина увесь свій вільний час, тратила на себе та займалася своїм особистим життям. На донечку їй було байдуже.

Коли Єва пішла у перший клас, я не стала мовчати, і тоді сказала Марині, щоб вона теж займалася вихованням дитини, але вистачило її ненадовго. Пройшло десь чотири роки і Марина привела додому чоловіка. Вона завагітніла, вони швидко розписалися, а нам навіть нічого і не сказали. Жити вони стали у нашій квартирі. Згодом у них народився хлопчик.

Також читайте: Маска з меду, йогурту та лимону – найкращий догляд за шкірою обличчя

Ми ніколи не сварилися, хоча і деколи було тіснувато. Марина вже почала приділяти більше уваги дітям, але я зразу помітила, що її чоловік незлюбив Марину, погано ставився до неї, тай вона почала копіювати його поведінку.

Синочкові вони все купляли, а от Єву одягали та займалися з нею, ми з дідусем. Єва все замічає й ображається на матір. Дівчинка постійно ходить сумна, й мені дуже боляче від цього.

Пристроївши синочка в садок, Марина вийшла на роботу, і з грошима стало легше. Вони зібрали трохи грошей та купили собі однокімнатну квартиру.

Купили квартиру в іншому кінці міста, хоча я просила розглянути варіанти ближче до школи Єви, щоб не міняти школу. Тоді Марина сказала, що вона б хотіла залишити доньку в нас, бо тут у неї школа, друзі та власна кімната. І я отетеріла. Мені не жаль для онучки нічого, і я не проти, щоб вона залишилася, але вона хоче бути поруч з мамою.

Марина не хотіла послухати та залишила Єву у нас жити.  Марина приїжджала до Єви перший час, купляла їй все,  ходила з нею гуляти в парк, але з часом вона все менше, і менше приходила до своєї дитини. Зараз внучку утримуємо та виховуємо ми, а донька приїжджає тільки раз в 3-4 місяця. Навіть аліменти на Єву від першого чоловіка залишає собі.

Мені дуже сумно та страшно, що буде далі. Зараз ми ще можемо забезпечити внучку. Але коли вона закінчить школу, захоче постувати, а потім і весілля… цього ми не потягнемо. Єва розуміє, що рідна мама, викреслила її з свого життя. Коли я їй страралася пояснити цю ситуацію, вона мені відповіла: “Я все розумію, причіп нікому не потрібен”. Плакала потім цілу ніч. Я ніяк не можу зрозуміти, як власну дитину можна називати причепом. Тепер сижу цілими днями і думаю, яку помилку я зробила, коли виховувала дочку.