Я вийшла заміж через гроші, і дуже про це жалію. Я прожила все життя без любові, але минуле вже не зміниш.

Мирославі вже було 45 років. ЇЇ батьки взавжди з дитинства говорили, їй одне і теж: «Доню, головне вийти вдало заміж …» що ж, так і сталося. Головне для батьків було, щоб дочка вийшла за багато.

І що ви думаєте? Дівичина в 20 років вийшла заміж за чоловіка. Який був набагато старший за неї, але за то успішний, все мав. Успішний син подруги, мами. Із самого дитинства, батьки вже запланували їхнє весілля.

«Так я і зробила, я послухала батьків, і вийшла за нього заміж, я не любила його, я зробила лише те, що мені сказали, так роблять всі, любов не найголовніше. А взагалі, «стерпиться злюбиться», зате скільки плюсів: квартира буде, грошей кури не клюють, діти вчитимуться в кращих закладах, та й мені працювати не доведеться, все це здорово, але … »

Ви знаєте, як тільки вийшла заміж, все було навіть і не так погано. Ми їздили відпочивати в різні країни, подорожували, він купував мені дорогі подарунки, батьки були щасливі, квартира в центрі міста. Все було чудово. Можна й привикнути.

Уже через пару років у нас з’явилася дитина, а потім ми стали замислюватися про другу, так як гроші щоб їх поставити на ноги є. То ж і планували.

Я не думала про кохання, про почуття, мені здавалося, що так і повинно було бути, звичайна сім’я у якій все є, але тепер мені 45 і я зрозуміла, що втратила свою молодість на нелюба, зрозуміла я це рівно тоді, коли вийшла на роботу після декрету, почала спілкуватися з іншими чоловіками, і пізнавала інших людей, у мене були симпатії, були якісь почуття, які раніше я ніколи не відчувала.

Читайте також: З чоловіком живемо разом вже 11 років, дуже хочемо дитину, та, на жаль, не виходить.

Мені було соромно, що я роблю, що я спілкуюся з іншими, і що мій чоловік не викликає у мене ніяких емоцій, він ніби мій сусід, з яким ми живемо, у нас спільні діти і у нас купа грошей.

Розповідаючи все через час це своїй мамі, вона сказала мені, «ти вийшла за багатого, терпи, я терпіла, і всі жінки повинні терпіти».

А що, краще б вийшла заміж за бідного Ваньку, який тобі подобався? І що б у тебе було? Нічого!

Твоє майбутнє було б зіпсовано, твої діти бідно б жили, і сама б ти не мала того, що маєш зараз. Я задумалась…над цими словами, а може мама й права?

Так, нехай я б бідно жила, нехай ми зводили кінці з кінцями, але зате разом б все це пережили, нехай у нас буде дитина, у нього не буде кращих іграшок і кращої одягу, але зате він би бачив, що росте в люблячій сім’ї.

Де батьки люблять один одного і де люблять його, зараз то, чоловік мій улюблений працює і його будинку не бачити, діти бачать його пізно ввечері, і то, не завжди. І що це за життя тепер.

Зараз міняти щось пізно, буде соромно перед батьками, перед дітьми і перед усіма на світі, залишається терпіти до кінця.

Так що, мама, велике тобі дякую за поради та за зіпсоване життя!