Я виконала останню волю чоловіка, а все інше – час залiкує…

Десять років тому у мене був прекрасний чоловік, який готовий був носити мене на руках і кожні вихідні дарувати прекрасні квіти

Ми були шалено щасливі, але одне нас завжди засмучувало: у нас не було дітей.

15 років ми прожили в шлюбі, і весь цей час чоловік мріяв про сина.

Ми лікувалися їздили по святих місцях, але нічого не допомагало.

Лікарі запевняли, що у нас обох все добре, просто ще не настав час.

Але час зіграв з нами злий жарт.

Він подарувало нам можливість стати батьками занадто пізно.

Влітку ми відпочивали на морі, проводили прекрасні ночі удвох, ні про що не думали, просто любили і насолоджувалися життям.

Коли повернулися з відпустки, чоловікові різко стало погано, я викликала швидку, і там йому поставили важкий діагноз.

Лікарі відміряли йому термін максимум рік.

І в цей же час через фатальну випадковість я розумію, що я вагітна.

Як він хотів цю дитину все своє життя, і ось тепер він може не встигнути її навіть побачити і обійняти.

Я розповіла чоловікові про своє становище, а він поклявся, що дочекається народження сина.

На сьомому місяці мене відвезли в лікарню.

Нас обох відвезли на швидких, і поклали в різні лікарні.

Його в одну, мене в пологовий будинок.

Перед тим, як попрощатися, я пообіцяла йому, що він побачить сина, що б не трапилося.

Але ось тільки все знову пішло не так.

Доля знову зіграла з нами злий жарт.

Дитину я втратила.

У цей момент я думала навіть не про своє горе не про втрату сина, а про те, що я не можу виконати мрію свого чоловіка, тим більше я розуміла, що він зараз живе ще тільки тому, що чекає зустрічі з сином.

Він бореться з останніх сил, щоб обійняти малюка, а я … я віддам його мрію ???

Ні !!! Я зроблю інакше!

Читайте також: Я вже просто на все готова, щоб моя дочка нарешті розійшлася з цим своїм чоловіком!

Вночі я пробралася в відділення, де спали новонароджені…

Ніхто не помітив, як я взяла хлопчика, закутала в ковдрочку і вибігла з будинку.

Я викликала таксі і ми помчали до відділення де був чоловік.

Мій чоловік лежав, але його очі були відкриті.

Він побачив, як я вбігла до нього з дитиною і почав посміхатися.

– Дай мені його! Будь ласка! Я не можу піти, не побачивши нашого з тобою сина – прошепотів мені улюблений.

Тремтячими руками я простягнула йому малюка, він подивився на нього, усміхнувся і… закрив очі назавжди.

Тоді я взяла немовля і побрела назад у пологовий будинок.

Мені потрібно було повернути дитину його мамі.

Про те, що відбувалося в будинку, і про те, як мене покарали за мій вчинок, я розповідати не хочу.

Я виконала останню волю чоловіка, а все інше – час залiкує…