Я закохався у Юлю з першого погляду та я не помилився у ній вона не покинула мене навіть коли я прихворів

Андрій закохався у Юлю з першого погляду. А хіба можна було не помітити ці бездонні сині очі та довгу косу? Вона була милою та спокійною, хоча знала собі ціну. Тому навіть і не глянула на кирпатого, у веснянках та із солом’яним волоссям хлопчину. «Це мій товариш по роботі Андрій», – представив його брат Олег. «Юля», – тільки й мовила красуня. Вона й не уявляла, що це банальне знайомство переросте у щось більше.

Відтоді Андрій усе частіше став бувати у них. Вони з братом переганяли автомобілі з Німеччини. Вдома їх підфарбовували, ремонтували і продавали. Робили все швидко і якісно, тож клієнтів вистачало. У хлопців завжди у кишенях шелестіли гроші. Відповідно, й дівчата крутилися біля них, як бджоли коло меду. Олег міняв їх, як рукавички, а Андрій навіть не звертав уваги. Усі його думки заполонила Юля. Якось таки наважився запросити на побачення сестру друга. Та аж розсміялася, почувши пропозицію випити увечері кави.

– У тебе що, немає з ким? Ось скільки краль крутиться навколо, – віджартовувалася.

– А мені подобаєшся ти, – не знав, де й взялася сміливість.

Юля здивовано підвела брови… І погодилася. Андрій ще до вечора встиг поїхати в обласний центр. Купив квіти і з шикарним букетом чекав кохану. Звичайно, Юля була вражена галантним кавалером. Вечір пролетів, як одна мить. І дівчина відчула, що прокидається симпатія до братового товариша. Відтоді вони почали зустрічатися. А Олег товариша почав називати шваґром. Закохані вже про весілля задумалися.

Того вечора хлопці гнали чергову машину з-за кордону. Втомлені та невиспані, довго стояли на польсько-українському кордоні.

– Давай, по Україні я поїду, – запропонував Олег, – бо ти вже очі за кермом заплющуєш.

– Добре, – втомлено погодився Андрій. Пересів на пасажирське сидіння і одразу заснув. Його розбудив потужний удар та різкий біль. Не міг відкрити очей, бо їх заливало щось тепле та липке. «Кров», – майнула думка, і знову відключився. Отямився у палаті. Його тримала за руку Юля. Її сині очі потемніли від сліз.

– Що сталося? – спромігся запитати.

– Ви попали в аварію, – ще сильніше стиснула його пальці дівчина. – Олег заснув за кермом. Вибач, мені так шкода. На щастя, і він, і ти живі.

Читайте також: Дві невістки вигнали та все ж таки третю прийняли

– Тоді все нормально! – зумів витиснути із себе усмішку. – Чого ж ти плачеш?

– З Олегом все добре, а от ти… – дівчина зайшлася плачем і кивком голови показала на ноги.

Андрій поглянув туди – і мало знов не знепритомнів. Однієї ноги не було!

– Не переживай, я тебе й так люблю і ніколи не покину! – кинулася обіймати його дівчина.

– Не потрібен тобі каліка! Залиш мене!

Кричав на всю палату. Разом зі словами виливав увесь біль, а чим могла зарадити нещасна дівчина? Вона налякано дивилася, плакала, а потім таки вийшла з палати. За деякий час прийшов Олег. Блідий, з перебинтованою головою.

– Пробач, шваґре, так вийшло, – протягнув руку.

Андрій проігнорував цей жест. Зціпивши зуби, мовив:

– Ніякий я тобі не шваґер. І Юлі скажи, щоб до мене більше не ходила. Хай все забуде. Тепер у мене інше життя.

За кілька тижнів Андрія виписали додому. Вчився ходити на милицях. Весь час проводив у кімнаті, навіть надворі не бував. Звичайно, жалів себе, бо те, що у 25 років став калікою, вважав страшним кінцем. Батьки, як могли, розраджували сина, а він ставав усе замкнутішим. Юля телефонувала, кілька разів приходила, але він навіть на поріг не виходив. Через маму передавав, що не хоче її бачити. Насправді ж боявся, що не стримається і впаде в її обійми, адже так прагнув пригорнутися до плеча коханої, зануритися обличчям у пишні коси. Проте заборонив собі навіть думати про таке, бо не хотів, щоб дівчина мучилася з калікою. Десь через півроку після аварії мама дізналася, що Юля поїхала на заробітки у Польщу.

– То й добре, знайде там собі когось, про мене й не згадає, – почувши новину, накручував себе. Знаючи, що дівчини у селі нема, почав виходити на вулицю. Але був мовчазний, майже ні з ким не спілкувався. Щоб якось відволікти сина від сумних думок, батько дав йому завдання ремонтувати машини:

– Хоч у тебе ноги нема, але ж руки й голова є. Досить із себе корчити нещасного. Виходь з того стану!

І справді, робота трохи відволікала. Люди, знаючи про золоті руки хлопця, почали приганяти до нього свої авто. Якось на подвір’ї зупинилася шикарна червона «Ауді» на польських номерах, а з неї вийшла… Юля.

– Привіт! – осяяла усмішкою. – Збирайся, приїхала по тебе.

– Чого? – блимнув з-під лоба, але руки від мазуту почав витирати.

– Я кілька місяців була у Польщі, щоб заробити гроші тобі на протез. Ти будеш ходити. І ми ще затанцюємо на нашому весіллі.

Відтоді минуло три роки. Коли на вулиці люди бачать щасливу пару, яка гуляє під ручку, ніколи не здогадаються, що у чоловіка замість ноги протез. Слідом за ними дріботить маленька дівчинка – їхня радість та втіха.