“Я зрозуміла, ким стану, прийміть це до відома: Виживу – вивчусь на самого кращого лікаря…Тільки не виживу, дива такого не станеться…”

На випускний в мене сукня з відкритою спиною.
Гарно, але я тепер на дієту приречена.
Море сміється крізь вікна блискучою піною,
В травні нагріється – плавати буду щовечора.
От би сусідка ще лампу для селфі позичила!
Класно б зняла для тік-току, як граю на скрипці я.
Мама до ранку на зміні, ми вдвох із сестричкою.
Ким мені стати – музикою? Слідчим в поліції?
До ЗНО ще чотири замріяних місяці,
Купа часу підтягнути англійську і хімію.
Менша над супом гречаним сидить і комизиться,
Я не витримую, скоро на неї нагримаю.
Я поспішаю у двір, ну яке там
Там на площадці Микита з новою гітарою.
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Хай той Микита мене покохає як я його!
*
Мама прийшла на світанку, бліда й перелякана
Каже, збирай свої речі, ми будемо їхати.
Доню, окраїну міста розстріляно танками,
А за вікном завивають сирени, не віхола.
Менша схопила улюблену ляльку з залисиной,
Я запаковую сукню з відкритою спиною.
Думаю, їде Микита чи вдома залишиться?
Море у вікнах бурмоситься хвилями синіми.
Мама дарма прогріває старенького опеля,
Каже сусідка, що виїзди з міста закрито всі.
Десь недалеко щось бахає, гупає, копає,
Ми повернулись до хати, це скоро закінчиться.
Менша спить в ванні, ми з мамой ночами не спим давно.
Тиждень десь поруч щось гупає, копає, бахає.
Де ти, Микито? Де море, де скрипка і ЗНО?
Я відчуваю себе у живиці комахою.
Ніч розривається разом із нашею стелею,
Це вже над нами щось копає, бахає, гупає.
Мабуть, контузія. Світ – оніміла містерія…
Мама з Микитой мене з-під стіни виколупує.

Читайте також: “Немає синочка, а навіщо жити? Не зможу сміятись, не буду радіти…”
*
В надрах підвалу нема ЗНО і майбутнього…
Скільки минуло вже днів – надскладна математика.
Я обіймаю Микиту в підвалових сутінках
Вчора він втратив водночас гітару і матінку.
Сукня, напевне, була б вже на мене великою –
Весь наш підвал на голодну дієту приречений.
Менша тихенько, як кицька, до себе покликала,
Марить: от зараз би супу тарілочку з гречкою…
Вчора будинок навпроти згорів із сусідами,
(Вуха заткнула малій, щоб не слухала криків їх).
Я зрозуміла, ким стану, прийміть це до відома:
Виживу – вивчусь на самого кращого лікаря.
Тільки не виживу, дива такого не станеться.
Мама, Микита, сестричка згорнулась калачиком…
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Першою вмерти, щоб їхньої смерті не бачити.

Автор: @akkagangr