Її мати не стало при пологах. А я тяжко захворів і зараз коли ти читаєш цей лист, швидше за все, мене вже немає в цьому світі.

У дівчини сьогодні свято всі вітали.

Начебто вже за 30, а до цього часу адже якось підсвідомо чекаєш дива. Аня цей день вирішила провести вдома з подругами, випити винця, смачно поїсти і заспівати караоке, як в далекі 18 років.

Підскочивши ні світ ні зоря Аня взялася за підготовку. Подруги приспіли вже до обіду.

– Напевно зголодніли. Прийшли на запах. – сміялась Аня.

Дівчата сіли за стіл і почали вітати, раптом у двері подзвонили. Аня побігла радісна відкривати. Там стояв листоноша, він усучив їй конверт без зворотного адресата, на якому було тільки написано «З днем ​​народження, Нюта». Серце Ані стислося.

Колись давно 5 років тому вона дуже любила одну людину, вони жили разом 3 роки, але він зрадив її. Саме він називав її Нютой.

– Що там? Що там? Відкривай. – раділи подруги.

Ані було не по собі. Лист щільний і товстенький. Що там такого? З тремтінням в руках вона розірвала конверт.

– Дорога Аня, пишу тобі я. Ти напевно дуже здивована, але я повинен це зробити. Я дуже винен перед тобою …

Аня читала лист і гірко плакала. Подруги оніміли і не знали як себе вести, що сказати і просто слухали. Дочитавши листа до кінця, Аня його завершила:

– Пам’ятаєш, колись давно ти любила коли я ховав від тебе подарунки, а ти радісна шукала. Я подумав, що і в цей раз ти з задоволенням відшукаєш свій подаруночок. Це карта скарбів. На кожному пункті відсутній шматочок карти. Як знайдеш бережи його, дуже тебе прошу. Твій Андрій.

Читайте також:Проблема тепер тільки в одному – маму потрібно кудись дівати. Бо жити всім разом в однокімнатній квартирі буде тісно.

Аня розридалася ще голосніше, виявилося він пам’ятав все і навіть цю дрібницю. Аня пішла в кімнату і довго плакала. Подруги дали їй час. Стало зрозуміло, що їй треба поплакатись.

Через годину Аня вийшла з повною рішучістю відшукати подарунок. Подруги її підтримали і вирушили на пошуки скарбів. Весь день дівчата розгадували ребус і під вечір знайшли останній шматок карти і лист від її Андрія.

– Анечко, я знав, що ти впораєшся. Я завжди в тебе вірив. Ти зараз маєш бути обличчям до дитячого будинку, там живе тепер моя дочка

– Нюта. Її мати не стало при пологах. А я … я тяжко захворів і зараз коли ти читаєш цей лист, швидше за все, мене вже немає в цьому світі. Аня, рідна, прости мене будь ласка за всю ту біль що тобі колись заподіяв. Я вже розплатився сповна. Подбай, будь ласка, про мою дочку. Я більше нікому не можу її довірити і я вірю що ви полюбите один одного.

Серце забилося зі страшною силою. Сльози самі потекли по щоках.

Аня зрозуміла, що більше її життя не буде як колись. Тепер у неї є дочка і вона її чекає. Як бути далі і що робити? Ані це тільки належить вирішити.