З чоловіком живемо разом вже 11 років, дуже хочемо дитину, та, на жаль, не виходить.

Мені дуже пощастило, в мене є дві старші сестрички. І я зажди розуміла, що у справжньої сім’ї повинні бути дітки. Адже без них сім’я не вважається повною.

З чоловіком живемо разом вже 11 років, дуже хочемо дитину, та, на жаль, не виходить. Проблема саме в мені. Чоловік каже, що змирився, але я ж бачу, як він заздрить своїм друзям, у яких є дитина, а то і дві-три. Нещодавно він став хрещеним батьком дівчинки у колеги по роботі, прийшов не в настрої, на мої питання тільки відмахнувся, сказав, що втомився і пішов спати.

Два роки тому ми завели собаку і кішку, так батьки чоловіка обурилися, кажуть, краще б дитину усиновили, а не перекладали час і гроші на тварин. Мені так боляче було це чути, адже відмовився від такого варіанту саме чоловік, а винна, як завжди – я.

Читайте також: Перш ніж брати заміж жінку з дитиною, варто сто разів подумати. Тепер чекаю, коли з невістки пиха спаде. Мені чужі діти не потрібні, мені і своїх достатньо. Як все це пояснити їй, я не розумію.

Коли я наполягала усиновити дитину з дитячого будинку, чоловік сказав, що не хоче ростити і вкладатися в чужу дитину незрозуміло з якою спадковістю.

Щоб хоч якось забутися, я допомагаю сестрі, у якої троє діточок, молодшому всього два рочки. Вони такі милі та веселі. З ними я забуваю про біль. Адже сильно їх люблю. Мені б дуже хотілося брати їх інколи до себе додому, та чоловік не задоволений таким рішенням. Я думаю, що це звичайна заздрість до сім’ї, у якій є діти, а може їх присутність нагадує йому про те, що у нього ніколи не буде своїх, таких рідних.

А ще мені сумно через те, що він єдиний син у сім’ї, і тиск його батьків на нього просто колосальний. Я розумію, що рано чи пізно він розлучиться зі мною, адже він може стати батьком, одружившись з іншою жінкою. Я б на його місці ніколи не упустила таку можливість, тому і засуджувати не буду.

Надіюсь, що час розставить усе по місцях. І ми будемо щасливі! Дай Бог!