З того часу я якщо і допомагаю людям, то дуже акуратно.

Була у нас в будинку колоритна парочка: він – охоронець вахтер, який тільки те й робив що спав прямо на робочому місці, а вона працювала тут же прибиральницею.

Працювала від слова ніяк – раніше вона мила і мій офіс, але після того, як я побачив як вона миє туалет, а потім йде з цієї ж водою мити офіс (не мій) – делікатно відмовився від її послуг, обіцяючи лише платити 300 гривень в місяць за те, що вона буде 2 рази в тиждень виносити сміття.

А мив офіс сам у вихідний день. У нас не було ніякої прохідності + змінне взуття і було чисто. Але знав я цих хлопців добре.

Що він, що вона постійно на життя скаржилися – цього немає, того немає, життя важке. Ну а як тут легко бути, коли мужик за гроші спить на прохідній, а вона миє підлогу – простіше самому помити.

Читайте також Іноді Наді здавалося, що вони помінялися місцями. Чоловік повинен забезпечувати дружину, а не навпаки.

Одного разу я з дружиною прийшов на роботу у вихідний день. Потрібно було вікна помити, ну і трохи прибратися. Відкрили шафи, витягли все. Пил протираємо. І тут заходить вона. І каже:

– Михайле! Ось я бачу у вас 2 ноутбуки в шафі … Не могли б ви мені один віддати хоча б, а то Семен наш підростає, вже в третій клас пішов, а комп’ютера у нас немає! .. Та й може мужик мій чимось займеться …

– Так я б із задоволенням, але вони неробочі. У одного екран тріснутий, а в іншого згорів модуль живлення і він не включається, потрібно в ремонт нести, розбиратися. Ось лежать собі до кращих часів …

– Якщо вони тобі не потрібні, віддай нам який не потрібен?

– Не потрібні, можу віддати обидва. Один уже морально застарів і кришка тріснула з екраном, а інший ще можна відремонтувати. Ну і я не даю ніяких гарантій що ці комп’ютери працювати будуть. Як то кажуть: беріть на свій страх і ризик.

– Ну вже ремонт все одно дешевше буде ніж покупка нового! Ми ж бідні!

Мені в принципі не потрібні були ці ноутбуки – той що з пошкодженим дисплеєм був ще старий квадратний, а той що не включався на ньому ще клавіатура не працювала. Віддав і забув – я завжди був за добрі справи.

Пройшов якийсь час, влітає вона в мій офіс, кидає мені ноутбук (той що новіший), і прямо при всіх починає на мене кричати:

– Ти що нам дав? Ми витратили три тисячі на ремонт, а він знову не працює, і корпус сплавився! Ти навіщо нас так підставити вирішив? Він тепер відновленню не підлягає! З тебе три тисячі! А то Іван мій прийде і тобі стусанів навісить за таку підставу.

Висловивши монолог вона пішла.

Я аж рота роззявив. Думаю – нічого собі. Адже попередив ж що не знаю, що з апаратами. Весь відділ на мене дивиться також роззявивши роти. Взяв я ноутбук? Думаю викину на смітник по дорозі, а мене її чоловік Ваня охоронець з будівлі не випускає – типу техніку виношу! ..

Дозвіл у директора підписуй (у нас були такі правила, що якщо щось виносиш з офісу, навіть свої речі, то повинна бути санкція орендодавця). Віддав йому ноутбук зі словами: Забирай, це ж твій! І пішов.

Потім мене ця парочка довго діставала. Ваня з 1 звивиною в голові постійно намагався докопатися, що в сумці, а на дверях мого офісу постійно з’являлися брудні краплі.

Це, мабуть, його Галка ганчірку вичавлювала, коли коридор мила – прямо на двері.

Пережив і це. Але через місяць мені прийшов лист з податкової зі скаргою на мене, що я, УВАГА !

– Продав їм два ноутбуки і не видав чек! ..

Відписався в податкову, що не займаюся і не займався ніколи продажем техніки (у мене і немає цього в моєму виді діяльності), ніяких проблем не було, все зрозуміли.

З того часу я якщо і допомагаю людям, то дуже акуратно.