За ці роки син змінився до невпізнання, за характером став копією дружини!

Дружина нашого сина виявилася домінуючою і хитрою. А тепер син змушує нас з чоловіком вибачатися перед невісткою і свахою, її матір’ю. Невістка наша – банківська начальниця з високою зарплатою і трикімнатної квартирою.

Ось як все сталося і дійшло до таких крайнощів.

Невістка плавно прибирала нашого сина до ручок протягом 11 років. Спочатку «поцупила» його з нашого сімейного бізнесу, де він дуже непогано заробляв, і який ми хотіли переписати на нього.

Читайте також  Я вийшла заміж не з кохання, а тому що треба було, так мені всі говорили, навіт рідні, навіть мама.

Причину придумала, що це шкідливо для здоров’я, тому що на виробництві часом використовували гумовий клей в невеликих кількостях. Посадила вона його вдома з дитиною, нашим онуком. Сама вона – банківська начальниця з високою зарплатою і трикімнатної квартирою.

З нами підлабузнювалася і грала, прикидалася ясочкою. Ну але жили, не сварилися. Через 5 років внучка народилася, син уже 10 років ніде не працює і не хоче. Йому, мабуть, так зручно. Але за ці роки змінився до невпізнання, за характером став копією дружини!

Вона його під себе повністю переобила, одним словом, ми, його батьки, їй в її житті не потрібні – не дуже ми для них корисні. Її батьки, пенсіонери, живуть для них: гроші дають, продукти їм купують сумками, речі дорогі онукам купують, займаються з ними. І це при тому, що їх батько, наш син, сидить удома!

Мій чоловік мовчав, мовчав, і ось не витерпів, висловив усе що думав: що син тунеядцем став при них, що невістка як чужа, захоче онуків дасть, захоче – ні.

І виявилося, що світ був такий крихкий, що від слів батька, від його справедливих і правдивих слів, він обвалився, і ми побачили, що син нам давно вже гірший за чужого. Він не заспокоїв свого батька по-синівськи, мовляв не хвилюйся, не нервуй, тато.

Він сказав, що ми повинні вибачитися перед його дружиною і її мамою! Нечувано просто. Став згадувати що, ми йому того не дали, сього не додали, не
так ростили, не забезпечили всім, онукам уваги не приділяємо. подарунків дорогих не даруємо їм на свята. Але ми завжди даруємо:
іграшки, канцелярію, солодощі. А

ле просто не твкі дорогі, як це роблять свати! І через це ми – погані.

Тож живемо ми тепер, сподіваючись тільки на себе, онука бачимо, тільки зустрічаючи його зі школи, а онучку взагалі не бачимо. Прикро,  але розуміємо, що син – слабка людина, думки своєї у нього не має, від життя тепер він сховався за спиною своєї жвавої і корисливої дружини, а чеез те, що гроші заробляє саме вона – звідси і жадібність його, і підлабузництво, і відсутність права голосу.

А це є ознакою неповноцінності і безхарактерності. Шкода його і дуже прикро, він же мій син…
Але нас він вже не почує, він тепер її чоловік, а не наш син.