Знайомство пройшло не дуже добре, багато негативу на Артема з боку його ж батьків, мені було важко це слухати, але ніби як всі заспокоїлося і з миром розійшлися.

Ще коли ми зустрічалися з чоловіком, я йому сказала, що зі свекрухою ми супер близькими не будемо, я її не розуміла зовсім, ну думала що мені це не потрібно, намагалася мислити адекватно, бути доброзичливою, але і сильно близько до себе не підпускала в спілкуванні, тримала здорову дистанцію.

Читайте також “Святий Миколаю, не хочу я цього року жодних подарунків. Зроби лише так, щоб тато більше не випивав і не палив”.

Ми з Артемом з’їхалися і через 4 місяці я дізналися, що ношу під серцем дитину, родичам повідомили вже після того, як купили обручки  подали заяву до РАЦСу. Вирішили ще й познайомити батьків, приблизно за два місяці до весілля.

Скажу відразу, шикарного весілля ми не хотіли, ми були б раді і просто розписатися, взяти в церкві шлюб і пофотографуватися в нарядах, без ресторанів і всієї церемонії.

Знайомство пройшло не дуже добре, багато негативу на Артема з боку його ж батьків, мені було важко це слухати, але ніби як всі заспокоїлося і з миром розійшлися.

На наступний день була знову сімейна нарада. Мої родичі були неймовірно здивовані, здавалося б, про все домовилися вже. Весілля хоч і маленьке – але воно має бути. Причиною наради були нічні дзвінки свекрухи. Вона вимагала позбутися дитинки, причини квапливого весілля, але не в мене, а у моєї мами.

Дізналася я про це при всіх, свекруха не заперечувала, що таке говорила свасі, почала виправдовуватися та інше, але я її вже не чула. Чому ми з тепер уже чоловіком хочемо дитину, а вона ні, і вважає, що може вирішувати це за нас і мало не за руку мене готова вести в лікарню. Тільки тоді я зрозуміла, чому в день знайомства на Артема напали його ж батьки, просто сміливості таке зробити зі мною у них не було.

Два тижні вона налаштовувала Артема проти мене, виставляючи мене в найгіршому світлі (найсмішніше, що вони зовсім мене не
знали) і їм це не вдалося. За три дні до весілля вони таки змирилися з вибором сина. Свекруха відвела мене в сторону, обійняла за
плече і сказала: “Ну що, давай пообнімаємося, як не як, але ми тепер рідня”. Напевно, це було вибачення за пропозицію прибрати
“причину” весілля.

Ми побралися. Весілля пройшло спокійно. Поки я очікувала дитину мене просто воротило від свекрухи. Я її бачити не могла, мене відразу починало трусити. Молодшого брата мого чоловіка теж бачити не могла, не знаю чому, він мене дуже дратував. Пояснити я свій стан не могла, просто уникала спілкування і зустрічей.

Єва появилась, їй вже було чотири місяці. Свекруха у нас буває рідко, але мені так важко на душі, коли я бачу, що вона сюсюкається і грається з онучкою, якої вона так старалася позбутися. Я ледь терплю, коли бачу її в присутності Єви.

Дочка в 6,5 навчилася проситися йти на ручки. Але в останні дні у неї лізуть зуби, і вона зовсім ні до кого не хоче йти. Батькам чоловіка показуємо що нового навчилась наша Євуня. Свекруха просто відбирає у мене дитину і забирає, зі словами “Так потрібна вона тобі була”. Дочка до мене тягнулася, я взяла її на руки, пройшло пару хвилин, і свекруха попросила дати дитину на руки, а я більше просто не могла терпіти і сказала: “Не дам” і безконтрольно скривила обличчя в єхидній посмішці.

Вона розвертається і нервово йде на кухню. Я в той час почала укладати дочку спати, і чую через відкриті двері, як вона не помилилася, бо я таки найгірша невістка та мама на світі. Що я їх геть не поважаю…

Через декілька днів був День народження у молодшого брата Артема, я зовсім не хотіла туди йти, я ще кормлю, і не бажала зайвий раз хвилюватися. Пішов чоловік один, теж наслухався багато всього про мене. Так як у нас відносини довірчі, прямо сказав, що вони тепер чекають розмови і так, щоб я з ними поговорила і вибачилася, але за що? У мене просто немає слів.

Я за те, щоб відразу розбиратися в ситуації, а не роздувати все настільки. І подумки я все ще не хочу, щоб вони спілкувалися з донькою.

Свекруха все ще вважає, що цей конфлікт їй не перешкода і чоловік може взяти і привезти дитину до них один, без мене, зовсім малесеньку?! Без мами на інший кінець міста – туди назад вже 2 години. Зараз постійно цікавиться чи кормлю я ще Євуню, чи ні. Думаю не складно здогадатися, як мене це все злить.

Ось як мені поступити? Мені прикро, що в центрі всього конфлікту моя дочка, яка ну зовсім ні в чому не винна. Я не хочу поступати
егоїстично і зовсім обмежувати їх спілкування зі свекрухою, але й обманювати себе я теж не можу.