— У нас вже доросла дочка, ми живемо в достатку,- сказав Богдан.- Я хочу виростити сина зі своєю молодою жінкою.

Я все частіше проводила вечори, роздумуючи про те, чому ми розлучились з Богданом. Разом ми прожили близько двадцяти років. Мали затишний будинок, дві машини, а найбільшої нашою гордістю була дочка! Коли у Богдана справи пішли в гору, все помінялось. Він почав часто пропадати, затримувався у відрядженнях, його почав цікавити тільки прибуток.

Богдан говорив, що чим більше грошей, тим соліднішою повинна бути машина, кабінет і навіть хобі. Згодом, завів він собі стосунки з дівчиною, яка йому в дочки годилась. Друзі не засуджували Богдана: став підприємцем, добре заробляє,- має право.

Я не знала про коханку, але догадувалась. Все частіше почала помічати у себе нові зморшки, фігура почала змінюватись, я вже не могла змагатись з молодими дівчатами. Проте Богдан, теж вже не був хлопчиком, почав лисіти, мав живіт, але чомусь їхній вигляд можна завжди компенсувати великим гаманцем. Я вирішила сісти, та поговорити з Богданом, проте він випередив мене і сказав, що йде із сім’ї.

— У нас вже доросла дочка, ми живемо в достатку,- сказав Богдан.- Я хочу виростити сина зі своєю молодою жінкою.

Ми розлучились. Богдан одружився з його коханкою Іриною, одразу купив їй машину та переїхав у нову квартиру. Я залишилась одна, щовечора поверталась в пусту квартиру, дивилась телевізор, готувала, читала книгу, щоб відволіктись, але всі мої думки були про Богдана.

Ніколи б не могла подумати, що залишусь одна. Я згадувала наші затишні вечори з Богданом. Я знала всі його звички, всі його нездужання. Як виявилось згодом, мій колишній чоловік, що мав дуже багато сили, щоб ще не одну дитину народити.

Читайте також  Після цієї фрази, я й не побачила, що свекруха вернулась в кімнату. – Для тебе в мене місця нема. Шукай де ночувати самостійно.

Згодом, я дізналась, що у Богдана появився син. Він розказував з гордістю, що тепер у нього є син. Бачила Богдана у місті, він ходив з піднятою головою та впевненим у собі. Я змушена була привчити себе сідати за стіл одною.

Коли було зовсім кепсько на душі, то я ходила в гості до подруги або ж до сестри. На вихідних, ми з дочкою, ходили по магазинах. На весні, я дізналась, що моя дочка купила дачу. Я вирішила стати дачницею, хоч всі мене відмовляли. Садила я, зовсім не багато, але працювала у своє задоволення.

Перебування на дачі, зробило свою справу. Я працювала на свіжому повітрі, моя фігура стала стрункішою, змінився колір обличчя. Закінчивши дачні роботи, я одразу йшла в басейн та на фітнес. Всі говорили в один голос, що я змінилась. Не залишилось нічого від смутку й зневіри.

Син Богдана, пішов у перший клас, дружина гарнішала і матеріальні потреби росли. Сили Богдана поступово покидали, справи у бізнесі почали йти гірше, до пенсії залишалось зовсім трошки. Живіт Богдана ставав все більшим, майже полисів. Мабуть, в той період, він готовий був кинути все і сидіти десь на озері з вудочкою, або ж лежати на дивані перед телевізором.

Молода дружина не дивилась за Богданом. Поруч з нею, він виглядав як старий дід. Колись, я завжди стежила за тим, щоб він вчасно приймав ліки, завжди здавав аналізи. Ірина займалась виключно вихованням сина. Вона не відмовлялась від свого чоловіка, проте й не дбала належним чином про нього.

Наша спільна дочка, Оксана, дуже хвилювалась за батька. Вона часто дзвонила та приїжджала до нього, просила, щоб він сходив в лікарню. Богдан став байдужим до свого життя. Він любив маленького сина, але не міг вже бавитись з ним футбол, гратись в машинки, йому зовсім не вистачало енергії.

Оксана, повертаючись додому, часто розповідала мені, як змінився Богдан. В такі моменти, мені ставало жаль його і на обличчі з’являлась дуже сумна посмішка. В голові крутилась лише одна фраза: двічі в одну річку не ввійдеш.