А хіба я повинен любити не свою дитину? Я ж знаю її тільки рік.

Я одружився на чудовій жінці, яка вже мала дочку від першого шлюбу, я теж залишився сам з дитиною. Тому ми зажили великою дружною сім’єю з двома дітьми — дочкою та сином. Моя дружина розлучилась зі своїм чоловіком, бо він їй зраджував, а матері мого сина раптово не стало, коли дитині виповнилося 3 роки.

Ми справді жили дружно, мали хороші стосунки. Тому коли дочка дружини запитала чи можна називати мене татом, а не дядьком Вітьою, я без вагань погодився.

Якось дочка дружини повернулась зі школи і розповіла, що напакостила на уроці. Через це тепер її маму викликають до директора. Я, звісно, розпитав що саме сталося, трохи посварив дитину, аби вона відчула свою вину і відповідальність за свої вчинки. Але схоже дочка зовсім не зрозуміла моїх слів, після нашої розмови вона в сльозах побігла скаржитися матері. Після цього у мене з дружиною почалась не найприємніше розмова.

– Ти не любиш дочку! – претензійно вигукнула вона в розпал сварки.

 

Читайте також Усе це продовжилося і за столом. Лариса не могла дочекатися, коли дочка з нареченим підуть. Коли за ними зачинилися двері Лариса з Іваном почали думати, як позбавити свою інтелігентну родину від сільського зятя.

– А хіба я повинен любити не свою дитину? Я ж знаю її тільки рік. Я люблю її по-своєму, не як власну дитину. Але я до неї ставлюся дуже добре, не обділяю своєю увагою, стараюся виховувати так само, як власного сина. Я не дивлюся, моя це дитина чи ні. Це для мене однаково. Якщо хтось з дітей зробив щось погане — я сварю, якщо зробив щось добре, то хвалю, — пояснив я.

Але дружина не заспокоювалася. Мені вже набридла ця сварка, тому я нагадав їй, що до мого сина вона теж не відчуває безмежної любові. Звісно, що вона добра з ним, не ображає його, не виділяє якось, але й сильної батьківської любові я там також не бачу. Ми говорили про це дуже довго, але ця розмова зайшла в глухий кут. Тому ми вирішили залишити все, як є.

Я впевнений, що багато хто почне говорити ці стандартні фрази на кшталт “чужих дітей не буває”, “якщо одружилися, то люби дитину, як свою”. Однак я не впевнений, що повинен це робити лише з відчуття обов’язку. Це все ж таки не робота, а людські почуття. Я люблю дочку дружини, вона стала для мене рідною людиною, але любити її більше за власного сина я не зможу.

Я ставлюся до обох дітей однаково добре, з дружиною у нас теж чудові стосунки. Тому мені незрозуміло чому вона на мене так напала того дня