Начебто все є для щастя, але щастя немає: чоловік постійно гуляє, вдома не ночує, не працює, принижує мене, ображає перед своєю сім’єю.

Мені 22 роки, заміжня, є 10-місячна дитина. Познайомилися з чоловіком. коли нам було всього по 17 років, У 19 розписалися. Ми тоді були ще не самостійними. це зрозуміло. Але ми досі живемо за рахунок моїх батьків!

Коли ми побралися, все змінилося.

 

Читайте також У цей момент виходить з сараю моя дружина Люба. Швидше за все вона чула весь наш діалог. Та й про колишню вона теж знала, яка вона і яким був я. Люба мовчки підійшла і облила її відром з помиями.

На весільні гроші купили машину, мої батьки купили нам прекрасну квартиру. Начебто все є для щастя, але щастя немає: чоловік постійно гуляє, вдома не ночує, не працює, принижує мене, ображає перед своєю сім’єю. А а я все це терплю.

Живемо за рахунок моїх батьків. Нещодавно купили нову машину в кредит, за неї теж платять мої батьки. Чоловік її постійно забирає, користується нею, а я ходжу пішки. Дитина в матеріальному плані теж на них.

Ми живемо в шлюбі 3 роки, я зовсім не відчуваю його любов. Я люблю його, але головою розумію, що не можна так жити, бути постійно самою.

Я перестала красиво одягатися, стежити за собою. Хочеться для нього щось купити постійно, бо я впевнена, що він зі мною тільки через гроші, тільки ними і подарунками його можна втримати.

Усвідомлюю, що це приречені і не здорові відносини, я втомилася плакати і бути нещасною. Що мені робити? Як змінити людину? Як піти? Мене вже нічого не радує.

По хорошому – розповісти все батькам і виставити його з речами з квартири. Або навіть без речей – все, що він має, придбано на гроші моїх батьків, бо у нього зарплата – 8 тисяч гривень. Але не можу так з ним вчинити, бо кохаю…