Мені 22 роки, заміжня, є 10-місячна дитина. Познайомилися з чоловіком. коли нам було всього по 17 років, У 19 розписалися. Ми тоді були ще не самостійними. це зрозуміло. Але ми досі живемо за рахунок моїх батьків!
Коли ми побралися, все змінилося.
На весільні гроші купили машину, мої батьки купили нам прекрасну квартиру. Начебто все є для щастя, але щастя немає: чоловік постійно гуляє, вдома не ночує, не працює, принижує мене, ображає перед своєю сім’єю. А а я все це терплю.
Живемо за рахунок моїх батьків. Нещодавно купили нову машину в кредит, за неї теж платять мої батьки. Чоловік її постійно забирає, користується нею, а я ходжу пішки. Дитина в матеріальному плані теж на них.
Ми живемо в шлюбі 3 роки, я зовсім не відчуваю його любов. Я люблю його, але головою розумію, що не можна так жити, бути постійно самою.
Я перестала красиво одягатися, стежити за собою. Хочеться для нього щось купити постійно, бо я впевнена, що він зі мною тільки через гроші, тільки ними і подарунками його можна втримати.
Усвідомлюю, що це приречені і не здорові відносини, я втомилася плакати і бути нещасною. Що мені робити? Як змінити людину? Як піти? Мене вже нічого не радує.
По хорошому – розповісти все батькам і виставити його з речами з квартири. Або навіть без речей – все, що він має, придбано на гроші моїх батьків, бо у нього зарплата – 8 тисяч гривень. Але не можу так з ним вчинити, бо кохаю…