Більшу частину зарплати я віддавала мамі, бо вона постійно говорила, дитині потрібно то, дитині потрібно це. А потім я випадково почула, як мама своїй подрузі каже, ніби це вона забезпечує онука.

Так сталося, що я дуже рано вийшла заміж і доволі швидко стала мамою. У вісімнадцять років я закохалася і ми одружилися. Мені ледь виповнилося дев’ятнадцять, коли появився син. У чоловіка власного житла не було, тому ми жили у моїх батьків. Тоді у них була двокімнатна квартира і ще одна – однокімнатна. Тоді там жила моя бабуся, але потім вона з’їхала до мого дядька – свого сина.

Коли синові виповнилося пів року, ми з чоловіком захотіли жити окремо від батьків. Я запитала у них, чи можна нам переїхати в ту однокімнатну квартиру. Але мама відмовила. Вони з батьком вирішили продати обидві квартири, щоб купити трикімнатну і маленьку дачу. Мама сказала, що мені одній буде складно з дитиною, адже чоловік постійно працює, а вона завжди допоможе. Я тоді ще була юна і наївна. Вирішила, що мама правильно говорить. Навіть чоловіка вдалося вмовити, хоча він був готовий на знімну квартиру переїхати.

Потім батьки почали процес з продажем квартир. Тоді ж маму звільнили. Працював мій тато і чоловік. На життя вистачало. Ми всі в’їхали в нову квартиру. Мама займалася ремонтом. Але коли з ремонтом закінчили, з’ясувалося, що шукати роботу мама не збирається. Сказала, що хоче няньчитися з онуком. А мені, мовляв, вдома сидіти не справа, треба виходити на роботу.

Я влаштувалася на роботу і ще вчилася заочно в університеті. А мама сиділа з дитиною.

Читайте також По своїй наївності я потрапила в дуже неоднозначну ситуацію. Зараз я просто можу залишитися без даху над головою. І все через те, що вважала, ніби рідним людям у всьому можна довіряти.

Більшу частину зарплати я віддавала мамі, бо вона постійно говорила, дитині потрібно то, дитині потрібно це. А потім я випадково почула, як мама своїй подрузі каже, ніби це вона забезпечує онука, годує-одягає і взагалі на її плечах вся наша сім’я. А її подруга обурювалася, як це ми такі з чоловіком молоді і не здатні забезпечити сина. Мама їй наговорила, що ми мало заробляємо, хоча це не так, і ми з чоловіком платимо за все. Батьки буквально навіть дрібниці в дім не купують.

Я тоді образилася, але відкрито про це говорити не зважилася. А потім знову дізналася, що мама розповідає, ніби оплатила мені навчання, хоча це чоловік платив за навчання. Зараз виховую доньку і сиджу в декреті. Мама так і не працює, тато теж, хоча вони ще навіть не на пенсії. Всю сім’ю забезпечує мій чоловік.

З дітьми мені мама більше не допомагає, хоча всім розповідає, як порається з онуками і багато працює по дому. І постійно пиляє мого чоловіка, що грошей не вистачає. А батько їй підтакує.

Чоловік хоче з’їхати від них на знімну квартиру. Я, з одного боку, вже теж так не можу. Але, з іншого боку, як я залишу батьків, якщо вони не працюють? Вони ж ростили мене, як я їх кину? Якесь замкнуте коло. Що мені робити? Відчуваю, що треба діяти, бо далі так тривати не може.