Я з мамою і братом жила в двокімнатній квартирі. Брат на п’ять років старший за мене. Батька давно не стало, коли мені було сім. Його мама, моя бабуся, жила в іншому місті. Інших дітей у неї не було, і заповіт бабуся написала на нас з братом.
Коли брат закінчив школу, вступив в університет в сусіднє місто, де жила бабуся. Зрозуміло, що під час навчання брат жив у неї ж. У той рік, коли він закінчив навчання, бабусі не стало. Ми спочатку планували продати її будинок, але потім сіли всією сім’єю і вирішили так: я пишу відмову від спадщини на користь брата. Він як раз влаштувався на роботу, почав з дівчиною зустрічатися, планував створити сім’ю. В той момент йому власне житло було просто необхідне.
А я все одно жила з мамою і вчилася в рідному місті. А квартира, яка моя, мами і брата, якщо раптом що з мамою трапитися, дістанеться мені.
Час минав. Брат почав жити своїм життям, рідко дзвонив. А мама через рік сильно захворіла і всього через пів року її не стало. Він навіть не приїхав провести маму в останню путь! Потім, коли я вже дзвонила з приводу квартири, щоб він, як ми домовлялися, переписав свою частку на мене, він все сипав відмовками, що у нього багато роботи і ніяк не виходить приїхати. Загалом, тягнув час.
Коротше, нічого від нього не добилася. Вийшло, що мама відписала свою частку мені, ще частка була моя і так, а ще частка – брата. І ось в один прекрасний день він просто приїхав з речами і сказав, що буде жити в цій квартирі. Виявилося, він давно розлучився з дівчиною, втратив роботу, сильно втягнувся в тенета оковитої і продав бабусин будинок.
Читайте також:Я завжди хвилювалась за майбутнє, своїх дітей, та зараз я просто хочу жити окремо і з ними не спілкуватися.
Квартира перетворилася на кубло. Брат постійно водить сюди своїх товаришів, а я закриваюся в своїй кімнаті і боюся навіть звідти вийти. Намагалася поговорити з ним, поки він тверезий, щоб хоча б продати квартиру, поділити гроші навпіл і кожному купити свою квартиру. Він каже: «Мені це не треба. Тобі треба – з’їжджай звідси, а мені і тут добре».
Згідно із законом третина квартири його. Продати дві третини квартири, які належать мені, самі розумієте, майже нереально. Просто взяти і з’їхати я теж не можу. У мене і грошей особливо немає, щоб щось орендувати, і чисто по-людськи я просто обурена, чому я повинна кидати свій будинок, де прожила все життя?
Я вже думала взяти кредит, щоб викупити його частку. Але продавати її він відмовився. Просто не знаю, що робити. Досі не можу повірити, що рідний брат виявився на таке здатний.
Висновок тут напрошується один – не можна нікому вірити, навіть найріднішим людям. От що мені тепер з цим робити? Який у мене вихід з цієї непростої ситуації?